Розділ 11. Вечір удвох

- Ти не казала, що у нас будуть гості.

Попри здивування, що промайнуло в його голосі, Рейнар досить швидко опанував себе. Підійшовши до столу, він звично зайняв своє місце в центрі. Поруч одразу з'явилися слуги, ніби тільки цього сигналу й чекали. Один поставив перед господарем чисту тарілку, другий наповнив келих, третій почав пропонувати страви, які ще залишалися на столі.

- Це не було заплановано, - спокійно відповіла, не вдаючись у пояснення, після чого знову повернулася до вечері.

Здається, моя відповідь Рейнара не задовольнила, однак розпитувати при сторонніх він не став.

Решта вечері минула в незвичній тиші. Якщо до появи господаря дому Кай поступово розслабився, то тепер знову помітно насторожився. Він майже не піднімав голови, лише час від часу крадькома переводив погляд з мене на Рейнара і назад, явно намагаючись зрозуміти, що відбувається між нами. Запитань хлопчина не ставив, однак їв помітно швидше, ніби підсвідомо прагнув якомога скоріше залишити їдальню.

Я теж не поспішала порушувати мовчання. А коли вечеря добігла кінця, Кай підвівся першим. Я пішла за ним, подякувала слугам і, кивнувши хлопчині, попрямувала до виходу. До дверей залишалося всього кілька кроків, коли за спиною пролунав спокійний голос:

- Евелін.

Я зупинилася лише на мить. Серце зрадницьки закалатало швидше, але я змусила себе повільно вдихнути, проганяючи непрохану тривогу. Лише після цього обернулася, зустрівшись поглядом з чоловіком.

- Нам потрібно поговорити.

- Зараз не вийде, - відповіла настільки спокійно, наскільки змогла. - На нас вже чекає кравець, щоб зняти мірки з Кая, а після цього мені потрібно вирушити на один захід. Давай поговоримо, коли я повернуся.

Я щиро сподівалася, що до того часу Рейнар або знову поїде до відомства, або з головою порине в роботу, як робив завжди, однак, схоже, сьогоднішній день був сповнений сюрпризів не лише для мене.

- Що за захід? - несподівано запитав чоловік.

Я мимоволі завагалася.

- Показ нової колекції пані Артьє. Я давно обіцяла їй бути присутньою.

Зазвичай на цьому розмова закінчувалася. Рейнар ніколи не цікавився ні модою, ні світськими показами, вважаючи подібні вечори марною тратою часу, тож я вже подумки попрощалася та збиралася вийти з їдальні.

- Я поїду з тобою.

Мені здалося, що я недочула.

- Що?

- Мені теж не завадить ненадовго змінити обстановку, - цілком спокійно пояснив Рейнар. - До того ж ми зможемо поговорити дорогою.

Кілька секунд я мовчки дивилася на власного чоловіка, намагаючись зрозуміти, що відбувається. За всі роки нашого шлюбу він добровільно не відвідав жодного модного показу, воліючи відправляти мене саму або обмежуватися офіційними прийомами, на яких його присутність була обов'язковою. Тепер же він говорив про це так, ніби нічого незвичайного не відбувалося.

Втім, сперечатися при Каєві та прислузі я не збиралася.

- Добре, - нарешті промовила. - Виїжджаємо за пів години.

Не чекаючи відповіді, я розвернулася та майже одразу вийшла до коридору. Кай вже чекав на мене біля дверей, а поруч з ним стояв Говард, який, судячи зі спокійного виразу обличчя, чудово розумів, що сімейну розмову краще залишити без зайвих свідків.

Я впіймала запитальний погляд хлопчини, змусила себе усміхнутися і, ніби нічого не сталося, промовила:

- Здається, кравець вже на нас зачекався. Ходімо, не варто випробовувати його терпіння.

І справді, у малій вітальні вже сидів пан Лоренс - один з найкращих кравців столиці, послугами якого наша родина користувалася не перший рік. Щойно ми переступили поріг, як чоловік одразу підвівся нам назустріч і шанобливо вклонився.

- Леді Дрейквуд.

- Пане Лоренсе. Дякую, що змогли приїхати так швидко.

- Для вас - завжди, міледі.

Лише тепер його погляд зупинився на Каєві. Професіоналові вистачило однієї миті, щоб оцінити хлопчину з голови до ніг, однак на обличчі кравця не сіпнувся жоден м'яз. За довгі роки роботи він напевно навчився нічому не дивуватися.

- Повністю оновити гардероб, - одразу перейшла я до справи. - Повсякденний одяг, кілька більш святкових комплектів, верхній одяг, взуття... Словом, все необхідне.

- Розумію.

Чоловік плеснув у долоні, і дві його помічниці, які терпляче чекали осторонь, одразу взялися до роботи. Одна дістала вимірювальну стрічку, друга розгорнула товстий блокнот для записів, а сам кравець вже обходив Кая по колу, звичним поглядом відзначаючи ширину плечей, поставу та особливості статури.

- Підніміть, будь ласка, руки. Тепер поверніться. Чудово.

Мірки знімалися так швидко, що хлопчина ледве встигав виконувати прохання.

- Яким кольорам віддаєте перевагу? - поцікавився кравець, роблячи черговий запис.

Кай розгублено подивився спочатку на мене, потім на власну сорочку.

- Я... не знаю.

Пан Лоренс розуміюче кивнув і перевів погляд на мене.

- Міледі?

Я на мить замислилася.

- Без надмірностей. Кілька світлих сорочок, темні штани, зручний повсякденний одяг для прогулянок, теплий плащ на прохолодну погоду... Думаю, поки що цього буде достатньо.

Кравець швидко записував кожне слово.

- Побажання щодо тканин? Оздоблення? Фасонів?

Я ледь помітно похитала головою.

- Довіряю вашому смаку.

Насправді зараз мої думки були надто далеко від тканин і ґудзиків. Я відповідала майже машинально, знову й знову повертаючись до слів Рейнара про те, що він поїде зі мною. Чому? За всі роки шлюбу він жодного разу не виявив інтересу до подібних вечорів. То що змінилося сьогодні?

- Міледі?

Я здригнулася.

- Перепрошую?

- Довжина плаща.

- Нижче коліна, - машинально відповіла я.

Пан Лоренс задоволено кивнув і зробив останній запис.

- Чудово. Перші комплекти будуть готові вже за два дні.

- Дякую.

Коли кравець разом з помічницями залишив вітальню, я поглянула на годинник і тихо зітхнула. Ми вже починали запізнюватися.