Розділ 8. Кімната для гостя

Покинувши оранжерею, ми неквапливо повернулися до маєтку і піднялися на другий поверх, де розташовувалися господарські покої та кілька гостьових кімнат. Ще здалеку я помітила Марію, яка терпляче чекала на нас біля одних з дверей. Побачивши мене, дівчина одразу випросталася і, насилу приховуючи цікавість, тепло всміхнулася.

- Все готово, міледі.

Вона відчинила двері та відступила вбік, запрошуючи нас увійти. Я подивилася на Кая і легенько торкнулася його плеча.

- Гадаю, право першим оцінити результат належить тобі.

Хлопчина нерішуче переступив поріг. Він зробив лише один крок і завмер.

Кілька довгих секунд мій супутник просто стояв на місці, широко розплющивши очі, ніби боявся зайвий раз вдихнути і випадково зруйнувати побачене. Потім, ніби згадавши про правила пристойності, поспішно відступив вбік, пропускаючи нас з Марією вперед, хоча сам так і не зміг відірвати погляду від кімнати.

Я увійшла слідом і теж мимоволі зупинилася.

Ні, сама кімната майже не змінилася. Ті самі світлі меблі з ясена, широкий письмовий стіл біля вікна, книжкова шафа, зручне ліжко та невеличкий диван біля каміна. Проте Марія та її помічниці якимось зовсім неймовірним чином встигли вдихнути в це приміщення нове життя.

На полицях вже стояли книжки - від пригодницьких романів до барвистих атласів тварин і рослин, поруч лежали кілька настільних ігор і дерев'яні головоломки, а на письмовому столі акуратним стосом були складені чисті блокноти, альбоми для малювання, коробка кольорових олівців, набір вугільної крейди, пера, чорнильниця і цілий розсип новеньких олівців різної товщини. Біля вікна хтось поставив великий глобус королівства, а на невеличкому комоді з'явилися шахи, колода карт і кілька акуратно вирізьблених дерев'яних фігурок тварин, які, напевно, принесли з дитячої кімнати когось з родичів або знайомих прислуги.

Навіть на ліжку вже лежав складений комплект нового одягу, а поруч стояли домашні капці, які дівчата підібрали спеціально для Кая.

Я повільно перевела погляд на Марію.

- Зізнаюся, я розраховувала побачити лише підготовлену кімнату.

Покоївка трохи зніяковіла.

- Перепрошую, міледі. Ми з дівчатами подумали, що юному гостеві буде спокійніше, якщо тут одразу з'являться речі, які можна буде назвати своїми. Тому... трохи захопилися.

Я ще раз озирнулася.

- Трохи?

Марія винувато всміхнулася.

- Зовсім трішки.

Я тихо розсміялася.

- Що ж, мушу визнати, вийшло чудово.

Поки ми розмовляли, Кай так і не промовив жодного слова. Він повільно ходив кімнатою, уважно розглядаючи кожну дрібницю, ніби боявся щось проґавити. Спочатку затримався біля книжкової шафи, обережно проводячи пальцями по яскравих корінцях книжок, потім підійшов до письмового столу, де акуратними стосами лежали чисті блокноти, альбоми для малювання та коробка новеньких олівців.

Він дбайливо торкнувся їх кінчиками пальців, ніби перевіряючи, чи справжні вони. Здавалося, дівчата справді зуміли вгадати.

- Ну як? - з усмішкою запитала гостя. - Подобається?

Кай підвів на мене очі і так широко всміхнувся, що на мить став виглядати значно молодшим за свої роки.

- Дуже. Тут все таке... гарне. І стільки всього цікавого.

Він знову перевів погляд на стіл і вже сміливіше взяв до рук один з олівців, з непідробною цікавістю розглядаючи його з усіх боків, ніби ніколи раніше не бачив нічого подібного. Я крадькома подивилася на покоївку. Та ледь помітно всміхалася, спостерігаючи за хлопчиною, і, здається, отримувала від його реакції не менше задоволення, ніж я сама.

Поки ми з Марією переглядалися, Кай встиг остаточно забути про нашу присутність. Він з таким інтересом розглядав увсе, що лежало на столі, ніби намагався вирішити, за що взятися найперше. Обережно відкрив один з блокнотів, провів пальцями по гладеньких білосніжних сторінках, потім дбайливо поклав його назад і лише після цього нарешті згадав, що перебуває в кімнаті не сам.

Помітивши, що я з усмішкою спостерігаю за ним, хлопчина трохи зніяковів і поспішно відсмикнув руку.

- Перепрошую... Я просто задивився.

- Саме для цього все це тут і з'явилося, - м'яко відповіла я. - Але перш ніж ти почнеш вивчати свої нові володіння, дозволь показати тобі ще дещо.

Я провела Кая через невеликі двері, розташовані поруч зі спальнею.

- Тут ванна кімната. Якщо повернути цей кран, піде гаряча вода, а цей відповідає за холодну. Можеш змішати їх так, щоб тобі було комфортно. Рушники лежать у шафі, а все необхідне знайдеш на полиці біля умивальника.

Хлопчина слухав так уважно, ніби я пояснювала будову якогось складного магічного артефакту, час від часу серйозно киваючи, щоб нічого не забути. Тим часом Марія встигла розкласти на ліжку ще кілька комплектів одягу.

- Ми підібрали те, що вдалося знайти відповідного розміру, - пояснила покоївка. - Можливо, рукави будуть трохи задовгі, але це можна буде виправити підкочуванням.

Кай перевів погляд на акуратно складені речі і помітно зніяковів.

- Це... все мені?

- Поки що лише на деякий час, - м'яко відповіла я замість дівчини. - Ввечері кравець зніме мірки, і зовсім скоро в тебе з'явиться одяг, пошитий спеціально для тебе.

Хлопець обережно провів долонею по тканині найближчої сорочки, ніби побоювався, що вона може зникнути від одного дотику.

- Поки що можеш привести себе до ладу, трохи відпочити і освоїтися. За кілька годин на нас чекає вечеря, а мені якраз потрібно перевірити, як просуваються справи з кількома документами, якщо, звісно, ти не заперечуєш.

Я подивилася на Кая, і той так поспішно закивав, що ледь не розтріпав і без того неслухняне волосся.

- Звісно. У вас же, напевно, повно своїх дорослих справ, а ви цілий день вовтузитеся зі мною.

Я мимоволі всміхнулася. У його віці більшість дітей намагалися якомога швидше уникнути розмов про дорослі обов'язки, а цей хлопчина, навпаки, вже встиг звикнути зважати на чужий час і чужі турботи.