83

***Лінель***

Як так трапилося, що Міра не втримала язика за зубами?

Судомно розмірковуючи над тим, як можна виправити ситуацію, я зиркнула на подругу, красномовно викотивши очі. Мовляв, агов, що ти наробила? Це ж мало бути таємницею.

Водяниця вірно розшифрувала мій погляд. І, на диво, не розгубилася.

Начепивши на обличчя маску спокою, байдуже промовила:
— Ось ви стверджуєте, що Фатум такий один, але ж не знаєте цього напевно. А раптом котрась богиня теж загуляла з демоном? Туди-сюди — й маля, — знизавши плечима, врешті-решт закінчила Міра.

Краще б вона мовчала, аніж таке молоти.

— Це хто і з яким таким демоном загуляв? — підозріло звузивши очі, запитала мати Фатума. — Що ти знаєш?

Я ледве стрималася, щоб не ляснути себе по лобі. Ситуація котилася кудись геть не туди.

— Мамо, — покликав Фатум, привертаючи її увагу, — я вважаю...

— Байдуже, — вона різко обірвала сина, махнувши рукою. — Мені потрібно знати правду, — аж зашипіла отруйною гадючкою.

— Ем... — почухавши кінчик носа, втрутилася і я, — ви надто жваво реагуєте...

Мене теж перервали. До того ж найнахабнішим чином.

— Ні, відьмо! Не зараз, — богиня гнівно глипнула на мене.

Завжди холодна жінка, обличчя якої нагадувало застиглу воскову маску через відсутність емоцій, втратила контроль. Це дивувало й породжувало ще більше питань.

— Говори! — наказ стосувався Міри.

Дівчина, на щастя, не злякалася. Розправивши сукню, закинула ніжку на ніжку й ліниво розвалилася на своєму кріслі.

— Що ви хочете від мене почути? — вдаючи дурепку, закліпала очима. — Хіба ж я тримала свічку? Та й взагалі, зробила припущення, а ви вже тут розквохталися, мов курка на сіні.

Від почутого я так і завмерла з роздзявленим ротом. Сумніваюся, що бодай хтось дозволяв собі таке зневажливе ставлення до богині долі. Аби ж моя блакитноволоска не постраждала через свою прямолінійність. Чи краще називати це довгим язиком, без кісток?

— Міра хотіла сказати, що ти не всесильна. Могла пропустити народження такої дитини.

Мабуть, Фатум вважав, ніби рятує ситуацію, але збоку скидалося, що він топить нас усіх. Додуматись таке ляпнути. Куди я потрапила й де мої речі? Це я фігурально, бо й так знаю, де знаходжусь.

— Ви...

Богиня приголомшено переводила погляд з водяниці на сина. Може, навіть хотіла сказати щось уїдливе. В її стилі, так би мовити. Однак не змогла. Зависла, як ганчірка на дереві, що зачепилася за гілку.

— Дихайте, бо ще квакнете раніше, ніж могли б, — просопіла Міра, доводячи розмову й нервову систему богині до точки кипіння. — Вдих — видих, і повторити, — дівчина продемонструвала на своєму прикладі, що потрібно робити.

— Годі! — зарепетувала жінка, втративши терпіння. — Ви щось знаєте чи ні?

Та що ж це з нею таке? Чому її так зачепили слова Міри про ще одного демона, народженого від божественної сутності?

— А ти? — Фатум кинув на матір прискіпливий погляд. Такий, що уважно оцінював кожну дрібницю, шукаючи правди.

— Якби знала щось напевно, не запитувала б у неї, — кивком щелепи жінка вказала на водяницю.

Виглядала значно спокійніше. Немов зрозуміла, що дала маху й бажала якнайшвидше повернути контроль і рівновагу.

— Менше з тим, — стримано озвалася вона згодом. — Я розповіла вам про пророцтво, а ви — як знаєте. Вірити чи ні, справа ваша.

— Гей, ти не відповіла...

Фатум не закінчив, адже це не мало сенсу. Богиня клацнула пальцями й розчинилася в чорному тумані.

Пішла, але лишила нам купу питань без відповідей.