82

***Лінель***

Чи була я готова до нових сюрпризів долі? Хто його знає. Хіба ж до такого завчасно підготуєшся?

— Якщо тобі щось відомо, то просто скажи. Не влаштовуй драми там, де її можна уникнути, — у тоні Фатума було неприховане роздратування.

І я його розуміла, бо теж уже дуже втомилася від того, що відбувалося навколо нас.

Однак жінка, судячи зі всього, думала інакше. Виглядала незворушно, мов кам’яна брила. Упевнена й тверда, ніби граніт. Ні жалю, ні сумнівів. Одним словом — беземоційна й холодна стіна. Мда... оце не пощастило Фантику з матір’ю.

— Синку, тобі відомо, хто я. Жодної драми, — вона похитала головою, — лише істина. Справжня, непохитна… Та, що була написана в книзі життя ще задовго до нас.

— А що то за книга життя? — на обличчі Міри відбилась цікавість.

Я теж спробувала пригадати, чи чула коли-небудь про цю книгу. Достеменно ніхто нічого не знав. Це було щось схоже на таємницю, приховану мороком.

Однак ходили чутки, що це багатотомний фоліант, який не мав ні початку, ні кінця. Він був прихований від сторонніх очей на маленькому острові Теодос, що ширяв поза часом та простором. І жодна жива істота, навіть магічна, не могла його прочитати, бо слова відкривалися лише божественним сутностям.

— Міро, я тобі потім поясню, що це за книга, — відчеканив Фатум, дивлячись на свою матір. — А ти могла б і не тримати пауз та розповісти, навіщо прийшла, після чого — вшитися геть звідси.

Навіть після гострого погляду та не менш гострих слів богиня була спокійною. Немов море, яке взагалі нічого не хвилювало.

— Існує пророцтво, згідно з яким на світ має з’явитися дитина, що буде мати безмежну силу. Перемогти її неможливо, — жінка зненацька замовкла, немов збиралася з думками.

Я нервово посунулася на своєму місці. Почуте неабияк насторожило мене.

— Чи мало дітей на світі народжується? — скептично поцікавився Фантик, звівши брови. — До чого тут я та Лінель? — пролунало нове питання, у якому ясно відчувалося невдоволення. Демон втрачав терпіння, але я його розуміла, бо теж не бачила зв’язку між нами та міфічною дитиною.

Вперше за час нашої зустрічі мати Фатума продемонструвала які-не-які емоції. А точніше — зітхнула. Зробивши це так, ніби на неї поклали занадто велику ношу.

— Можливо, якби ви дали мені закінчити, то не мали б цих питань, — підібгавши вуста, промовила вона.

— О, ну вибач, що із зрозумілих причин, — уїдливо заговорив демон, — у нас немає жодного бажання з тобою розмовляти.

— Фатуме, не говори зі мною так, адже якби не я, то ти б сконав. Май повагу, — холоднокровно озвалася богиня, випрямивши спину. Її погляд нині нагадував кригу, а постава — брилу, витесану з льоду. — До речі, про твоє ожиле серце, — жінка звузила очі. — Для мене велика загадка, як так трапилося, що твоє серце знову б'ється, а ти живіше всіх живих. Поділишся цією таємницею?

І на що вона розраховувала? Справді думала, ніби ми їй викладемо все, наче на тарілочці?

— Гаразд, — вона потерла пальцями перенісся. — Я прийшла не сваритися, а розповісти про пророцтво. Згідно з ним, у демона, в чиїх жилах тече кров божественної сутності, народиться дитина, яка матиме вдосталь сил, щоб знищити, а потім знову вибудувати світ...

— І чому ви думаєте, що це стосується дитини Фатума? — мов грім серед ясного неба пролунало питання Міри. — Він же не єдиний такий демон.

Те, як видовжилося обличчя богині, потрібно було бачити. Вона була не просто здивована — ошелешена.

— Що ти щойно сказала? — прошипіла жінка. — Не один?!