81

***Лінель***

— Ваші думки з цього приводу? — я перевела погляд на подругу й коханого. — Правда чи хитромудрий план?

Не зважаючи на своє питання, я чомусь вірила королю Елевонту. Не бачила причин для брехні.

Міра пожовувала губу, не поспішаючи з відповіддю. Її очі втупилися в одну точку, немов бачили те, чого ніхто, окрім водяниці, не помічав. Щось схоже на погляд крізь межу між світами.

Фатум теж виглядав зосередженим, але не був відчуженим.

Потерши перенісся, він мовив з упевненістю:

— Елевонт не збрехав, і схоже на те, що він ладен піти на все заради спасіння свого королівства. Але... — демон багатозначно виставив перед собою пальця, — мені не зрозуміло, чому ельф звернувся з цією пропозицією саме до тебе? Об'єктивно, — з острахом зиркнувши на мене, продовжив, — при всій моїй повазі та коханню до тебе... Квіточко, ти не найсильніша відьма.

Ну що я могла відповісти? Правда мала місце в словах Фантика. Я б і при великому бажанні не стала сперечатися з цим твердженням. Навіть не зважаючи на те, що це було дещо образливим.

Ледь чутно скрипнуло дерев'яне крісло. Міра заворушилася на ньому, виглядаючи так, ніби прокинулася від довгої сплячки.

— У мене таке відчуття, ніби він знає те, що невідомо нам, — випалила на одному подиху, уважно поглядаючи на нас із Фатумом.

— І дівчина має рацію.

Від голосу, що пролунав поруч із нами в кімнаті, у мене перехопило подих. Всередині вмить розплескалася тривога. Наче непокірні морські хвилі, вона огорнула мене з головою.

Не змовляючись, ми обернулися на голос.

— Мамо, — першим отямився демон.

— Це... це богиня? — стиха уточнила Міра, кинувши на мене допитливий погляд.

Я хотіла відповісти, але слова не бажали зриватися з язика, наче приклеїлися до піднебіння. Навіть у горлі пересохло.

Чого очікувати від жінки, чиїх пересторог я не послухала? А Фантом? Чи знає вона про нього?

Піднявши вуаль, богиня подарувала нам холодну посмішку.

— Не чекали? — поцікавилася буденно, але без жодного натяку на тепло.

Нічого незвичного, адже саме такою я її й запам’ятала. А ще — зверхньою та владною. Сталевою леді, що не мала материнських інстинктів.

— Прийшли сказати, що я порушила договір? — запитала, стиснувши вуста.

— Ну чому ж так грубо? — жінка пропливла повз мене й сіла на диван. Відхилившись на спинку, ліниво схилила голову набік. — Це все-таки мій син, і я рада, що ти змогла повернути його. Єдине, чого я не розумію: як? Поділишся секретом успіху? — мов кішка звузила очі, ковзнувши по мені цупким поглядом.

Якщо вона думала, що я злякаюся й викладу все, як на тарілочці, то дуже помилилася. Страх — геть не те, що я до неї відчувала. Радше роздратування з легким відтінком образи.

— Чому ти тут? — сухо поцікавився Фатум.

Демон не надто зрадів зустрічі з матір'ю. Сподіваюся, це не через мене. Не хотілося б ставати між ними й псувати без того непрості стосунки.

— І я рада тебе бачити, синку, — ще одна холодна, мов крига, посмішка з'явилася на акуратних вустах. — Міг би й подякувати за порятунок.

— Ти розлучила мене з істинною парою.

— Я подарувала тобі життя... вдруге, — жінка уміло відбила слова сина. Зробила це так, ніби вони фехтували на мечах, а не розмовляли після довгої розлуки. — Але зараз не про те, — вирівнявши спину, мовила вона. — Ви маєте дещо знати. Це стосується вашої майбутньої дитини.