78

***Лінель***

Фатум дивився на мене, не моргаючи. Певно, переварював почуте.

— Тепер ти все знаєш, тож пропоную вигадати план по звільненню королівської сім'ї ельфів та знищенню Августа, — врешті-решт подала голос я, відчуваючи, що пауза аж надто затягнулася.

На обличчя демона впав сонячний промінець, від чого здалося, ніби він сяє.

— Ти пожертвувала усім заради мене, — вражено прошепотів демон, зазираючи мені у вічі. — Тобто, якби не нагодився цей Фантом, ти б лишилася сама з… — різко затих, ніби утратив можливість розмовляти.

— З… — я запитально вигнула брову. — Що за загадки?

Чоловік підвівся на ноги. Долоня лягла на волосся, нервово пригладжуючи його.

— Гей, — мій терпець урвався, і я зірвалася з крісла. Від різкого руху воно захиталося, поскрипуючи сухою деревиною. — Ти знаєш щось, чого не знаю я?

Наблизившись до демона, я потягнула його за рукав, змусивши обернутись. Мені необхідно було бачити темні очі, бо саме там плескалася відповідь. Мов човен між хвиль, вона шепотіла чимось таємничим, але важливим.

— Ще рано про це говорити. Прийде час — і сама все дізнаєшся.

Тут Фантик процитував свою матусю… Стоп. Якщо це те, про що я подумала, то мій шок у дикому шоці.

— Та розмова у кареті… Вона ж не випадкова? Ти, — схопивши чоловіка за край мундира, потягнула до себе, — знав, що я… я… — так і не змогла закінчити, бо здогадка була аж надто неймовірною. Та й часу пройшло не багато.

— Квіточко, — він обережно взяв мою руку, знімаючи її зі свого мундира, — я — демон долі. Як гадаєш, чому?

— Може, тому що твоя мати — одна з богинь? — уїдливо запитала я, радше констатуючи очевидний факт, аніж бажаючи почути відповідь.

— І це теж, — демон кивнув, заправляючи мені за вухо неслухняне пасмо, що постійно вибивалося із зачіски. — Але в мене теж є деякі таланти.

— Угу, ще ті «таланти», — буркнула невдоволено, покрививши вустами. — А чому ж ти тоді казав, що не знав, чи я в тебе закохаюся? Дивно виходить. Одне тобі відомо, а інше — таємниця, прихована мороком.

— Це складно пояснити… — демон зіщурив одне око, немов щось судомно пригадував. — Тоді я відчув енергію, але боявся налякати тебе, тому вирішив спершу підготувати. Звідси й розмова про дітей.

— Прекрасно, — я відсторонилася від Фатума, рушивши в протилежний бік кімнати. — Все відбулося так швидко, і я навіть не мала часу підготуватися як слід.

Зненацька мені стало дуже образливо. Ніби за мене все вирішили, навіть не питаючи, чого я хотіла.

— Квіточко, — демон тихо наблизився. Його руки лягли на плечі, обіймаючи їх. — Коли між нами… кхм… відбулася близькість, я не знав, що будуть такі наслідки. Але ж це нічого не змінює, — розвернувши мене до себе, зазирнув у вічі. — Я кохаю тебе й більше ніколи не покину…

— Ну-ну, — мовила я, насупившись дощовою хмарою. — Десь я вже це чула.

Не полінувалася й зобразила на обличчі щось середнє між недовірою й розчаруванням.

— Якщо вже говорити відверто, то не моя провина. Я мав вирішувати швидко, і, звісно, обрав тебе.

— А тепер через твій вибір по світу шастає Август, — кинула я колючі слова, що вже давно муляли, так і просячись на волю.

У кімнату без стуку влетіла розхристана водяниця.

— До нас гості, — схвильовано повідомила, переводячи погляд з мене на Фатума.