77

***Лінель***

Я знову була собою. І це чи не найкраща новина. Звісно, після повернення Фатума.

— Тепер ти не відвертишся, — лукаво блиснувши очима, сказав самовпевнений Фантик. — Хто такий цей Фіцо-Фантом?

Кому що, а моєму коханому демону ревнощі спокійно жити не дають. Все ніяк не заспокоїться.

Не поспішаючи відповідати, я ліниво опустилася в крісло-гойдалку.

— Підштовхнеш? — невинно затріпотіла віями.

Фатум так глянув на мене, що я почала хвилюватися за його моральний стан. Нерви — то діло страшне. Вони ж не відновлюються.

— Квіточко, ти не відповіла на моє питання, — чоловік схилився до мого обличчя, обпершись долонями на підлокітники. — З якого дива тобі допомагав той демон і звідки ти його знаєш?

— Зазвичай у таких випадках дякують, — смикнувши бровою, я невдоволено скривила вуста. — Якби не цей демон, ти б досі дурником ходив в Інферумі, — пальчик штрикнув у тверде плече Фантика. — До того ж я йому не цікава…

— О, то тебе тільки це зупиняє? — і без того темні очі вмить почорніли й гнівно зблиснули.

— Я щось не зрозуміла, — склавши руки в боки, підозріло зіщурилася. — Ти що, у своєму Інферумі ягід нахабства нажерся? Я всім жертвую заради нього, а воно, падло таке, накинулося з допитом. Ротик прикрий, бо я зараз тебе знову зачаклую й відправлю якнайдалі звідси. Але цього разу не прийду за тобою, — наостанок повчально замахала пальцем перед носом демониська.

Зненацька Фантика мов підмінили. Він зобразив такі сумні очі, що побита собака поряд із ним видавалася королівською гончею.

Упавши переді мною навколішки, підхопив долоню й приклав до своїх вуст.

— Пробач мене, квіточко, — зашепотів, цілуючи кожен пальчик. — Я просто не можу себе контролювати. Від однієї думки про тебе з кимось іншим моя витримка летить коту під хвіст. Нічого не можу із цим вдіяти, — винувато стенув плечима. — Побічний ефект ожилого серця.

— Тобто я даремно це все робила? — поцікавилася, вдаючи здивування. — Сама собі проблем додала.

— Ти ж не серйозно? — Фатум пильно зазирнув мені у вічі, шукаючи там відповідь.

Я цокнула язиком і гучно зітхнула. Ну чому з чоловіками так складно?

— Звісно, серйозно, — відповіла саркастично, хитаючи головою. — Робити мені нічого, тому й вирішила попертись у ваш розпрекрасний демонський вимір за одним із придуркуватих демоняк.

— Ну все, я тебе зрозумів, — чоловік поклав голову мені на коліна. — Більше жодних ревнощів.

— Ніколи-ніколи? — недовірливо перепитала я. Пригадалося, як Фатум не хотів пускати мене в замок ельфів до Кая.

Та цей демонисько — суцільний клубок ревнощів. Щоб Фантик і не ревнував? Пфф… Не вірю.

— Може, інколи. Крапельку, — на привабливому обличчі замайоріло щось віддалено схоже на ніяковіючу посмішку. — Я все ж демон. Власницькі інстинкти ніхто не скасовував.

— Гаразд, — погодилася я, махнувши долонькою. — Але щоб без фанатизму. Ніяких сцен і псування моєї тендітної нервової системи. Ми домовились? — зсунувши брови на переніссі, суворо запитала я. Намагаючись виглядати серйозною, я ледве стримувала посмішку — ця ситуація мене відверто веселила.

— Домовились, — Фатум ствердно закивав. Мотеляв головою так, що я запереживала, аби вона не відірвалася від тулуба. Бо навіщо мені безголовий демонисько?

Ой, то я жартую. Мені потрібен цей Фантик у будь-якому вигляді.

— Тільки ти теє… — я насупила носа, — не спілкуйся з матір’ю.

Чоловік стріпонувся, дивлячись на мене, як на скажену білку, що впала з дерева й почала співати похабні пісеньки.

— А вона тут до чого? Розмовляли ж геть про інше.

— Ех, — зітхнувши, я зрозуміла, що час настав. — Зараз усе тобі розповім.