76

***Лінель***

Несучись крізь портал Фантома, ми оминали час і простір. Картинки перед очима змінювалися одна за одною. То я бачила галявину, наповнену чарівними квітами й травами, а вже через мить повз нас, мов комети, пролітали цілі королівства.

На щастя, повернення до будинку Міри зайняло всього кілька хвилин. Та це й не дивно, враховуючи мою попередню подорож до Інферуму. Вона, між іншим, теж була короткою.

Щойно під ногами з’явилася тверда земля, я захиталася. Від падіння врятував Фатум, що не відпускав мене ні на мить, міцно притискаючи до гарячих грудей.

— Ой, нарешті ви з’явилися, — заторохтіла водяниця. — Лі, я вже почала хвилюватися, що з вами щось трапилося в Інферумі.

Ковзаючи поглядом між мною та Фатумом, дівчина лише мружила очі. Поступово в них з’явилося здивування. Спалахнуло, мов свічка від вогню.

— А де… — зненацька затихла, так і не закінчивши.

— Мене теж це цікавить, — темні очі спинилися на моєму обличчі. — Де Фіцо?

— Ви так дивитеся на мене, ніби я його найбільше знаю. Взагалі-то він твій… — тут уже мені довелося прикрутити звук і не ляпнути зайвого.

— Фіцо? — перепитала Міра, личко якої видовжилося від ще більшого здивування. — А хіба його ім’я не Фантом?

І ось уже ми всі троє лупаємо одне на одного, як барани на нові ворота. І ніхто ж ничогісінько не петрає.

Довелося мені рятувати ситуацію.

— Для початку нам слід обмінятися тілами, — виразно поглянула я на подружку. — Та й Кая необхідно визволити з полону.

— І куди вліз цей ельф? — невдоволено запитав мій Фантик.

Судячи з обличчя демона, його не надто тішила перспектива рятувати принца. Невже досі ревнував мене? Але ж він знав, що я кохаю тільки його одного.

— Світлі ельфи напали на королівство. Кай і вся його родина в казематі, — коротко пояснила я, не вдаючись у зайві подробиці.

Від згадки про це серце стислося з болем. Звісно, я не кохала принца, але він був мені другом. Та й не варто забувати, що ельфи прийняли мене за свою.

Коли я прийшла в королівство, ніхто не надокучав мені зайвими питаннями. Навпаки — усі були милі та доброзичливі. Виділили мені будинок і дозволили лишитися в поселенні.

Це вже потім я довела всім, що маю які-не-які таланти у зіллєварінні та лікуванні. Показала, що можу бути корисною.

— Квіточко, нам необхідно поговорити, — густі брови демона смикнулися вгору. — Що трапилося після мого… зникнення? — затихнувши всього на мить, він усе ж підібрав слово.

— Ніяких розмов, поки ми з Мірою не обміняємось тілами, — мій тон був невблаганним.

Фатум не надто зрадів такому перебігу подій. Терплячим його аж ніяк не назвеш. Але що поробиш? Я хотіла якнайшвидше повернутись до свого звичного відьомського тіла. Отже, зроблю це в першу чергу.

— Гаразд, — випускаючи мене з обіймів, не надто задоволено мовив демон. — Однак після вашого обміну ми обов’язково поговоримо. І я не прийму жодних заперечень.

Дивлячись на чоловіка, мені не надто вірилося, що він хотів просто поговорити. Все ж ми давно не бачились, і розлука відчувалася на фізичному рівні.

Проте я сперечатися не стала. Хоча й дуже хотілося нагадати моєму закоханому демониську про його придуркувате рішення віддати останній подих заради повернення мого колишнього з Потойбіччя.

А то, бачите, йому потрібно все знати. Але ж сам приймає рішення без моєї згоди.

Ну нічого, я ще розберуся зі своїм Фантиком. Головне, що ми знову разом.