73

***Лінель***

— Йойки-бойки! — вирвалося з грудей.

Я вкотре зарепетувала, мов дика кішка. Тільки на відміну від неї, мій вереск можна було почути в іншому вимірі. Одним словом, дерла голосові зв’язки, не жаліючи горла.

Фантом грізно шикнув. Мабуть, для ритуалу потрібна була тиша. Але ж де її взяти, коли тут ошиваються дві грізні пащі.

До речі, про них. Леви знаходилися на відстані простягнутої руки. Їхні лаписька летіли зі швидкістю світла до мого тимчасового личка, загрожуючи нашкодити йому.

Я гадала, що це кінець.

Подумала собі: «Була не була». Рвучко випростала перед собою руки, намагаючись відштовхнути звірів.

Ідея максимально придуркувата. Але що мені лишалося? Правильно, нічого.

Зажмурившись, я гучно запищала.

Аж раптом з моїх пальців бризнув цілий фонтан найчистішої в світі води. Напір був таким сильним, що відкинув левів на добрих два метри.

— Нічого собі... — роззявивши рота, вражено просопіла я.

І все б нічого, але вода не закінчувалася. Немов дика стихія, вона рвалася з кінчиків пальців і не думала зупинятися.

— Лінель! — рикнув Фантом, привертаючи мою увагу. — Я майже впорався. Припини своє водне шоу, бо затопиш палац. І це ще не найгірше, що може трапитися.

Теж мені пан-очевидність. А то я не знала, що через цю воду сюди скоро збіжиться цілий натовп.

— Я не можу! — заверещала, ритмічно розмахуючи руками.

Ще одна дурна ідея.

Тепер я залила майже всі меблі й стіни. Диво, що не зачепила Фантома.

— Ну, корінчик хріну! — вилаялася. — Я геть не розумію, як зупинити це водяне божевілля.

— Зосередься на власних відчуттях, — викрикнув князь розбитих сердець. — Все так само, як і в тебе — магія. Це чари, що живуть усередині твоєї подружки. Тобі потрібно припинити панікувати й приборкати їх.

Поглянувши на демона, я помітила в його руках кам’яне серце Фатума.

Ми занадто далеко зайшли. Я мала зробити це. Мала спинити магію заради коханого. Інакше все було марним.

Глибоко вдихнувши, я повільно видихнула повітря крізь ніс. Повторила. Потім ще. І ще...

Очі — заплющені. У голові одна-єдина думка: «врятувати». В уяві — обличчя. Його — мого демона.

Поступово я відчула, як мене колишуть тихі хвилі. Теплі краплі торкалися обличчя й повільно повзли вниз. Усі вони стікали з підборіддя, тягнучись в єдиному напрямку — до серця, епіцентру емоцій та почуттів.

І нарешті я побачила осередок магії — водний вихор, що закручувався по спіралі. Хижий і дикий, мов небезпечний звір.

Я потягнулася до нього. Уявила, як стискаю його між пальців, а він вібрує, опирається і врешті-решт піддається.

Зненацька видіння урвалося. Ніби мене витягнули з марення, як потопельника з ріки.

— Що? — я широко розплющила очі. Світло лягло на них, приносячи легкий біль.

— Лінель... — біля вуха пролунав найчарівніший з усіх голосів.

Не стримавшись, я крутнулася дзиґою, розвертаючись до коханого демона.

— Фатуме, — відчула, як вуста розтягуються в посмішці.

Світ зник. Цієї миті були лише ми.

— Як... — не змогла закінчити, розчинившись у темряві рідних очей.

За спиною тихо скрипнула підлога. Легке коливання повітря сповістило про чиєсь наближення.

— Він бачить тебе. Справжню Лінель, а не фізичну оболонку, — наблизившись до нас, пояснив Фантом.

— Вода! — в голові спалахнула згадка, що затьмарила радість від возз’єднання з коханим.

Я закрутилася на місці.

Погляд ковзнув кімнатою, що раніше мала вишуканий інтер’єр. Нині вона нагадувала змоклий папір, на якому розпливлися чорнила.

Біля стіни лежали дві чорні тушки: Бруно та Браво. На щастя, живі. Їхні животи повільно підіймалися й опускалися, сповіщаючи про дихання.

— Квіточко, нам слід поговорити, — Фатум злегка стис мої плечі.