66

***Лінель***

Порадившись, ми всі прийшли до одного спільного рішення: Десмонда слід знешкодити. А як це зробити? Правильно. Слід зв'язати його магію. Та й самого чаклуна буде не зайвим перев'язати мотузкою чи, краще, ланцюгом.

На жаль, останнього у Міри не водилося. Вона винувато закліпала очима й пояснила, що по своїй натурі добра, тому ланцюгів у себе не тримає.

Не обійшлося без саркастичного зауваження від Фантома. Той заявив, що «добрі» не кидаються з порогу на гостей, розмахуючи кочергою.

Якоюсь мірою він мав рацію. Звісно, я не сказала цього вголос, бо не хотіла ображати раниму душу водяниці.

Але подруга така, що пальця в рот не клади. Вона резонно зауважила, що не знала, хто знаходився по той бік дверей, і готувалася до найгіршого. І не посперечаєшся...

Та демон не здався. Продовжив суперечку, нагадавши, що кочергою Міра все ж скористалася.

Певно, це тривало б іще довго, але мені набридло слухати їхні суперечки. Довелося гарикнути на обох, щоб сконцентрувалися на Десмонді, який міг очуняти будь-якої миті.

На щастя, це подіяло. Демон та водяниця враз стали мов шовкові.

Почалася командна робота. Фантом потягнув чаклуна до будинку, Міра вирушила на пошуки мотузки, а я гайнула за травами. Добре, що озерце подружки було недалечко від лісу.

Десь за пів години я повернулася.

Вициганивши казан і велику дерев'яну ложку, взялася варити зілля.

Час пролітав швидко й непомітно. А мене трусило від хвилювання. Боялася не встигнути доварити зілля до того часу, як Десмонд отямиться. Він досить сильний чаклун і нізащо не вип'є відвар добровільно.

Мене заспокоїла водяниця. Пообіцяла не спускати очей з мерзотника й хряцнути його по головешці, щойно він прийде до тями.

Помітивши вогонь у її чарівних блакитних очах, я повірила цій обіцянці. Знала: на Міру можна покластися.

Зі спокійною душею я продовжила свою важливу місію. І досить скоро закінчила приготування зілля.

Наливши темно-зелений відвар до чашки, на мить заплющила очі й зрештою покрокувала до вітальні.

Десмонд виявився сильнішим, ніж я гадала. Вже тричі розплющував очі, але жодного закляття промовити не зміг. Моя войовнича блакитноволоска лупашила його кочергою без тіні жалю.

Той тільки очима кліп — а тут по голові ляп.

Вливши в напіввідкритого рота чарівну рідину, я проказала закляття. І тільки після цього всередині мене оселився спокій.

Тепер Десмонд був повністю обеззброєний. Жодної загрози він не становив.

Залишилося лише дочекатися нового спалаху свідомості. Нам пощастило — очухався чаклун досить швидко.

Поглянув на нас з-під лоба й, гидливо скрививши тонкі потріскані вуста, мовив:

— Гадаєте, виграли? — сіпнув руками, міцно прив'язаними до підлокітників стільця. — Наш мессір розчавить вас усіх, мов тарганів.

— Хіба що у своїх мріях, — Фантом відповів дещо різко. — Ти ж навіть не знаєш, у що ви влипли. Вам зі мною не вистачить сил тягатися, — схопивши чаклуна за щелепу, стис її пальцями, змушуючи дивитися йому в очі.

Десмонд заворушив вустами, силячись плюнути демону в обличчя.

— Оце даремно, — тримаючи чаклуна за щелепу, Фантом рвучко відкинув його голову назад. Потилиця глухо вдарилася об спинку стільця. — Де ваш лідер? Га, мерзото? — виплюнув у ненависне обличчя ворога. — Скажи мені, де він, і сконаєш швидко.

— Я нічого тобі не скажу, — Десмонд зло захихотів.

Те, що він зробив далі, шокувало абсолютно всіх. Ще б пак, не кожного дня доводиться спостерігати за тим, як хтось сам собі відкусив язика.