65

***Лінель***

— Кого? — перепитав Август, геть нічого не розуміючи.

Його рука з мечем застигла в повітрі, і я скористалася цим. Вдарила мерзенного чаклуна кулаком у живіт.

Як же скрутило цього бридкого щура. Насолода для очей.

— Мало? — питала не через тривогу, а радше, щоб позловтішатися.

— Ах ти...

Не знаю, що він там хотів ляпнути, бо пудовий кулак Фантома заїхав прямісінько в мармизу Августа. Демон не чекав, поки ворог почне відбиватися, а сипав ударами, мов подарунками з торби.

— Stigma britto! — чаклун удався до магії.

Навколо нього вмить засичали чорні змії. Сила-силенна страшнючих гадюк звивалися й крутили головами, висолопивши роздвоєні язики.

— Вперед, — палець Августа вказав на Фантома, і тієї ж миті всі як одна змії кинулися на брата Фатума.

Від сичання цих повзучих гадів у мене закладало вуха. Такий шум і гам зчинився, наче розпочався кінець світу.

— І це все, на що ти здатен? — демон тільки гмикнув, а наступної миті в його руках уже був велетенський меч, що горів червоним полум'ям.

На руків'ї я помітила вже знайомий мені знак серця, пронизаного блискавкою. Такий самий був і на мундирі Фантома.

— Ти хто такий? — гарикнув мій колишній, заскрипівши зубами.

— О, то в тебе ще й зі слухом біда, — весело прокоментував мій рятівник, рубаючи мечем направо й наліво.

Він знищував змій десятками за раз. Справжній воїн, що боровся так, ніби танцював смертельний танок. Його музикою було сичання гадюк і свист меча, що безупинно розсікав повітря.

На широкий лоб упало неслухняне пасмо, і це додало чоловіку грайливого вигляду. Наче він був розбишакою, що бив палицею високий бур'ян.

— У Фатума немає братів, лише такі ж, як і він, мерзенні кузени, — засичав підколодною зміюкою Август.

Ряди його повзучого війська розтанули на очах. Залишилося лиш із десяток потвор, на яких чекала доля бридких сородичів.

— Всі демони — брати, — чоловік підморгнув, мотнувши головою, щоб прибрати неслухняне пасмо з чола.

«Вчасно виправився», — подумала я.

Фантом не хотів, щоб про їхні з Фатумом родинні зв'язки стало відомо. Але сам мало не розбовкав усе Августу. Певно, на нього так вплинув азарт від передчуття майбутньої боротьби.

— Правильно наш майстер все розрахував, — з горла чаклуна полилися дивні речі.

— Що? — мало не в один голос вигукнули ми з демоном.

— Дурні, — ворог сміявся, надриваючи горло. — Які ж ви всі дурні й...

Кочерга швидко заткнула балакучого рота.

Перед нами стояла Міра з сяючою посмішкою на вустах. Ну чисто травнева троянда. Така радісна, немов щойно підкорила світ.

— Нагадай мені, щоб я підбирав слова поруч з нею, — тихо шепнув Фантом, не зводячи погляду з водяниці. — Рибко, — голосно звернувся до моєї подруги, — а з тобою небезпечно ворогувати. Підкрадаєшся непомітно й б'єш точно в ціль. О, я ні краплі не пожалкував, що підписав з тобою договір. Твої навички тіні-асасина стануть нам у нагоді.

— Е-е-е... — протягнула я, привертаючи увагу друзів. — Погляньте.

Тіло Августа затрусило, мов від гарячки. Обличчя вкрилося брижами, що кожної миті змінювали знайомі риси.

Я й кліпнути не встигла, як перед нами з’явився Десмонд. Тихий і мовчазний Десмонд, для якого такий стан був не притаманний.

— Це те падло, що забрало останній подих Фатума? — запитала Міра, тицьнувши кочергою в бік чаклуна.

— Воно саме, — відповіла я, передчуваючи смак помсти на кінчику язика.