62

***Лінель***

Ох і хитроющі ці демониська. Видно, не дарма я ставилася до них упереджено. Дивно тільки, як Фатум міг вирости адекватним, безхитрісним чоловіком.

— Я все зроблю, — упевнено закивала Міра, випереджаючи мій майбутній протест.

— От і чудово, — Фантом шкірився рудим лисом, що обхожував куріпку. — Зараз ми...

— Стоп, — я скочила на ноги. — Так діло не піде. Ти, — палець вказав на блакитноокого демона, — приходиш сюди з купою умов. І я згодна зробити все для того, щоб повернути Фатума, але не стану жертвувати ліпшою подругою. Тому навіть не думай її в це втягувати. Угода можлива лише між нами, — мій погляд спинився на мужньому обличчі з легкою щетиною.

Він не відвів очей, ніби вирішив позмагатися зі мною у витримці. Мовляв, чия візьме та хто перший опустить погляд у тихому зоровому двобої.

— Лі, я не проти, — втрутилася водяниця. — Фатум мій друг, тож у цьому немає нічого поганого...

— Є, — я перервала її можливі аргументи, не озираючись. — У декого занадто багато умов. І хоч я й не відчуваю брехні в його словах, не думаю, що цього достатньо для довіри.

— Що ти хочеш дізнатися? — запитав Фантом, чудово знаючи відповідь.

— Богиня сказала, що ніхто не пам'ятатиме наших з Фатумом стосунків...

— ...але у твоєї подружки так і не з’явилися проблеми з пам'яттю, — він закінчив у своєму стилі. Не оминув нагоди зачепити Міру.

— Ну, — вибагливо мовила я, смикнувши бровою.

Фантом холодно посміхнувся.

— Темзін не збрехала тобі. Просто не пояснила всіх деталей. Розумієш, відьмочко, — демон подався вперед, склавши руки на колінах, — навіть богиня долі не має вдосталь сил, щоб зачаклувати увесь світ. Та й твого кохання, яке б воно дорогоцінне не було, не вистачить для такого сильного закляття. А ось зачарувати Фатума... — чоловік виразно поглянув на мене, вкладаючи в це істину, яку я не помітила раніше, — запросто.

— Але як це можливо? Як працює закляття? — щоб притлумити хвилювання, я стисла руки в кулаки.

— Пояснюю, — Фантом подивився на мене, мов на нерозумну дитину. — Всі, хто знав про те, що ви з братом істинна пара, не забули цього. Але... — палець повчально злетів угору, — коли хтось знаходиться біля Фатума — пам'ять враз стає чистим аркушем. Тепер зрозуміла?

Я відкрила рота, щоб відповісти, але слова не бажали виходити з мене. Допомогла Міра.

— Тобто, якби я зараз була в Інферумі, поруч із ним, то не згадала б нічого з того, що відбувалося в королівстві ельфів?

— В яблучко, блакитноволоско, — демон клацнув пальцями, відкидаючись на спинку крісла. — Ба більше, ти б не згадала її, — кивнув на мене. — І ось уявіть тільки, — обвів нас обох уважним поглядом, — наскільки це все продумано. Але не панікуйте, з вами князь розбитих сердець, тож щасливе майбутнє не за горами.

— Я згодна, — озвалася Міра, нагадуючи про другу умову Фантома. Швидко зиркнувши на мене, додала: — Жодні заперечення не приймаються. Ти сама сказала, що скористаєшся будь-яким шансом.

Поки я мовчала, демон не гаяв часу. Махнув долонею — і перед нами матеріалізувався білосніжний аркуш, огорнутий криваво-червоними язичками полум'я.

— Тепер зрозуміло, чий ти син, — прокоментувала я, посміхаючись.

— Т-с-с, відьмочко, — чоловік приклав палець до губ. — Перша умова: жодних розмов про мої родинні зв'язки.

— Міро, — я поглянула на подругу.

Та зрозуміла все без слів. Підхопивши зі стола ніж для паперів, злегка черконула по пальцю.

— Де розписатися? — грайливо підморгнула, підходячи до палаючого договору.