61

***Лінель***

— Що... — зненацька забракло повітря, і я на мить затихла. — Що ти щойно сказав?!

Не контролюючи своїх дій, я схопила чоловіка за край мундира. Потягнувши до себе, зазирнула у вічі, немов шукала там відповідь.

На відміну від очей, язик часто бреше. А ось дзеркала душі завжди показують правду тим, хто вміє її зчитувати.

Фантом стояв сумирно, не намагаючись вирватися з моїх рук. На обличчі — маска спокою, поза — невимушена.

— Я сказав, що ми з Фатумом брати, — спокійно повторив те, що я просила.

— Ще один демон? — з недовірою перепитала Міра, що досі тримала в руці кочергу.

— Так, — коротко відповів Фантом, дивлячись на мене згори вниз. Завдяки його зросту інакше й бути не могло.

До речі, це єдине, що було спільного в них із Фатумом. Зовнішність разюче відрізнялася: темний, мов ніч, Фатум і світлий, наче ясний день, Фантом. Якби вони стояли поруч, я б нізащо не впізнала в них братів.

Утім, демон не брехав. Я не відчула навіть натяку на фальш.

— Чому ми ніколи не чули про тебе? — все ж озвучила питання, яке мене турбувало.

Чоловік ледь хитнув головою.

— Фатум теж не знав про мене, — сказав так буденно, немов нічого незвичного й не було в його словах.

— Як таке взагалі можливо? — вражено вигукнула подруга. Вона здивувалася не менше, ніж я сама.

Ще б пак! Перед нами зараз розгорталася цілісінька сімейна мелодрама. З’явився брат, про якого ніхто ні слухом ні духом.

— Я бачила вашу матір, і вона...

Демон спинив мене жестом.

— Темзін не моя мати, — промовив з відразою, що межувала зі зневагою. — У нас із Фатумом спільний батько. Але поговорімо про це всередині, — кивнув на двері будинку. — Розмова важлива, тож не слід обговорювати такі речі на подвір'ї.

Він мав рацію. Усе, що стосувалося Фатума, — важливо. Отже, необхідно вислухати прибулого демона, що з’явився тут не випадково.

— Міро, — я поглянула на подругу, немов запитуючи дозволу.

— Так-так, — вона швидко закивала, відступаючи вбік.

Опинившись у будинку, Фантом важко опустився в плетене крісло, а ми з подругою розмістилися на дивані.

— Розкажи, як так трапилося, що Фатум про тебе не знає? — очікуючи відповіді, я склала руки на колінах.

— Давайте домовимось, — демон зітхнув так, наче на його плечі зненацька впав тягар, — ви не розпитуватимете мене про родинні зв'язки, а я допоможу повернути брата. Згода?

— І як ми маємо тобі вірити, якщо ти від самого початку приховуєш від нас правду? — резонно зауважила Міра.

Її очі зустрілися з очима Фантома. Виглядало це так, ніби схрестилися два мечі. Простір між ними спалахнув — ще трохи, й полетять іскри.

— Мені начхати, чи ти мені віритимеш. Я прийшов до неї, — погляд повільно перемістився у мій бік. — Її розбите серце та відчайдушний крик прикликали мене. І коли я почув, що вона істинна Фатума, вирішив прийти на допомогу... Але маю кілька умов, — поспіхом додав, відкинувшись на спинку крісла.

— Ну, звісно, куди ж без умов? — роздратовано кинула Міра, холодно зиркнувши на демона, який лише лукаво посміхнувся.

— Перша, — почав він, — ви нікому не розкажете, що ми з Фатумом брати. Ми з матір'ю берегли цю таємницю віками, і мені не хотілося б, щоб через чийсь довгий язик я мав зайвий клопіт. Повірте, — голос набув загрозливих ноток, — вам не потрібні проблеми.

— Я згодна, — ствердно кивнула.

— Лі...

Міра поглянула на мене з докором.

— Не дивися на мене так. Я зроблю все, щоб повернути Фатума. Та й хіба не ти нещодавно казала, щоб я не втрачала надії?

Вона не відповіла, а лиш осудливо похитала головою.

— Друга умова, — моя увага повернулася до демона.

— У майбутньому мені буде потрібна допомога в одній справі. Нічого складного, але для мене важливо, — загадково відповів той, ухиляючись від прямої відповіді.

— Гаразд, — я знизала плечима.

— Не твоя, — палець вказав на Міру, — її.