51

***Лінель***

Зручно вмостившись на оббитій темним оксамитом лаві, я поглянула у вікно. Карета рушила, і щільні штори з чорного шовку затріпотіли.

— Іди до мене, — Фатум не запитував і навіть не прохав. Він владно підхопив мене з лави й посадив до себе на коліна.

— Гей, — грайливо пискнула я, обіймаючи його за шию. — А як же манери? Негоже дівчині сидіти на колінах у чоловіка.

Він поглянув на мене з погано прихованою усмішкою. Кутики вуст затремтіли, бажаючи скочити вгору. Однак Фатум стримував себе, аж поки не заговорив:

— Маленька відьмочка вже забула, що належить мені? То я нагадаю тобі, кохана квіточко, як ти промовляла моє ім’я, коли ми були наодинці.

— Самовпевнений Фантик, — клацнувши чоловіка пальчиком по кінчику носа, я склала губки бантиком. — Не думала, що ти будеш мені це постійно пригадувати. Знаєш… — вдала задуму, — я більше ніколи не назву тебе на ім’я. Назавжди залишишся Фантиком.

Чоловік міцніше стис пальці на моїй талії.

— Ні, квіточко, — стишивши голос, упевнено заперечив. — Я не дозволю тобі забути моє ім’я. Воно вже відкарбувалося в твоєму серці. Так само як і в моєму — твоє. Наше кохання сильніше нас. Воно житиме вічно, змушуючи нас страждати в розлуці. Але не хвилюйся, — він наблизився до мого обличчя, — я нізащо не відмовлюся від тебе. І ти не зробиш цього.

Я важко ковтнула повітря.

Сперечатися не було ні сенсу, ні сил. Фатум правий. Я не зможу покинути його, бо мої почуття вже досягли тієї точки, звідки неможливо повернутися назад.

Без демона я впаду у темну прірву печалі. Без нього нічого більше не має сенсу.

— Ти знав? — запитала, притискаючись до чоловіка всім тілом. — Знав, що я закохаюся в тебе?

— Ні, — прошепотіли його вуста. — Мріяв про це, але не був упевнений. Позаяк я безмежно щасливий від усвідомлення, що ти зі мною. Радий кожній миті, проведеній поруч із тобою. І зараз моє найбільше бажання — забрати тебе до свого палацу в Інферумі, де ти станеш моєю дружиною. А ще я хочу, щоб наше кохання знайшло продовження в дітях. Маленькій принцесі з твоїми прекрасними очима чи майбутньому захиснику своєї неймовірної матусі.

Від слів Фатума тілом розлилося тепло. Я вмить уявила наше спільне майбутнє і не стримала посмішки.

— Гадаєш, я буду хорошою мамою? — запитала, відчуваючи, як тремтить голос.

Демон потерся носом об мій ніс. Його лоб притулився до мого чола, а руки обійняли так, мов чоловік боявся втратити мене.

— Найкращою, — відповів твердо, осипаючи моє обличчя поцілунками. — Квіточко, ти станеш найкращою матусею у всіх вимірах.

— Коханий, — трепетно виголосила я, цілуючи його у вуста. — Невже це відбувається зі мною? Як же я ненавиджу себе через те, що залишила тебе п’ять років тому…

— Тихше, моя тендітна квіточко, — демон спинив мене ласкою. — Нам потрібна була ця розлука. Бо без неї ми б не відчули щастя. Така наша доля. Нам судилося втратити одне одного, щоб зрештою віднайти себе у коханні.

— Фа… — ім’я демона застигло на моїх вустах.

Карета захиталася, і я мало не впала на підлогу. Якби не коханий, точно б не втрималася.

— Д***ко, — вилаявся він. — Схоже, без пригод ми до палацу не дістанемося.