50

***Лінель***

Ось і настав вечір балу.

Питання із сукнями я вирішила швидко. Начаклувала для себе та подруг такі вбрання, що від них неможливо було відірвати погляд.

В ельфійки — ніжно-кремова сукня з величезними фатиновими бантами на пишній спідниці. Міра отримала від мене небесно-блакитне вбрання зі сріблястим гаптуванням на ліфі та довгими напівпрозорими рукавами-дзвіночками.

Себе я теж не обділила.

Обрала сукню, що вражала своєю величчю: глибокий чорний оксамит ліфа плавно перетікав у розкішну спідницю кольору кривавих рубінів. Струменистий фатин створював ефект туманного омбре. Високий комір, густо всипаний червоними квітами, від якого, немов крила кажана, спадала невагома чорна накидка-шлейф.

Ну і куди ж без масок? Ажурні чорні маски з атласними стрічками чудово доповнили наші образи.

Прийшов час вирушати до палацу. І знову я вдалася до магії. Перш за все начаклувала карету. А потім спіймала двох кротів, що нищили мої квіти й лікарські рослини у садку, та перетворила їх на арабських скакунів. Потрібен був кучер, але його обов’язки взяв на себе Лео. Усе складалося чи не найкраще.

Лишалося тільки зайняти свої місця та вирушити на бал. Однак декого не вистачало.

Фатум зник, мов розчинився у просторі. І куди тільки пішов? Невже забув про бал?

Я втрачала терпіння. Уже навіть збиралася вирушити на пошуки Фантика.

Тільки-но зробила крок у напрямку воріт, як помітила розкішну карету, що котилася прямісінько до мого будинку.

Чорне лаковане дерево відбивало останні промінці сонця. Золоті вензелі на дверцятах підкреслювали велич і статус власника цього палацу на колесах. А над вікном красувався герб: чорний лев у королівській короні на сріблястій підкладці, прикрашеній оніксами.

Однак навіть не це наштовхнуло мене на думку, що господарем цієї чудасії був мій демон. Я зрозуміла це ще тоді, як побачила замість коней Бруно та Браво. Леви ступали повільно, з гордістю в очах, що притаманна особам королівської крові, не менше.

— Отже, ти з нами не поїдеш, — над самісіньким вухом пролунав дзвінкий голос Міри. — Чи й собі демона знайти? Он вони які романтичні, — дівчина тихо засміялася власному дотепу.

— Ага, — погодилася я, не зводячи очей із карети. На інші слова просто не було сил.

Нині я відчувала себе принцесою, за якою приїхав найчарівніший з усіх принців. Ні, не так. Король. Мій Фатум — король.

А як же назвати чоловіка, що виглядав так, ніби правитель чарівного королівства?

Демон вийшов із карети. Одягнений у чорний святковий мундир, оздоблений золотою вишивкою та металевими ґудзиками. На могутньому торсі виблискувала левова голова, що слугувала пряжкою важкому поясу. Вузькі штани щільно облягали його ноги, підкреслюючи силу й витривалість. Завершували образ шкіряні чоботи до колін із гравіюваннями.

— Міледі, — Фатум галантно вклонився переді мною і подав руку.

З-за спини пролунало захоплене охкання. Лагерда та Міра не стримали емоцій.

Хоча б не знепритомніли від вроди мого Фантика.

— Я не очікувала на... — погляд ковзнув до карети з нудьгуючими левами. — Але це просто неймовірно.

— Хотів, щоб ти знала: зі мною ти будеш королевою. Люба квіточко, ти богиня моїх снів, і я бажаю подарувати тобі те життя, на яке ти заслуговуєш, — він підніс мою долоню до губ і лагідно поцілував. Відпускати не поспішав, немов насолоджувався моментом.

І все було б нічого, але один білявий ельф спаскудив момент.

— Ми будемо сьогодні кудись їхати? — гукнув Лео, руйнуючи чарівливий флер.

— От не міг почекати, — буркнула Міра.

— Не те слово, — її підтримала Лагерда. — Чоловіки. Що з них узяти? — поспіхом додала, поглянувши на Фатума: — Але ти не такий.

— Дякую, що помітила, — демон жартівливо підморгнув ельфійці, змусивши ту почервоніти. А потім поглянув на мене: — Королево, карета чекає на вас.

— Ходімо, — я вклала свою руку в його долоню.

За кілька хвилин ми вирушили до палацу темних ельфів.