49

***Лінель***

— Розпочнімо наш урок поведінки з чоловіками, — я з усіх сил спробувала зобразити на обличчі серйозний вираз. Не впевнена, що вийшло так, як треба, але принаймні з мого боку були старання.

Вирівнявши спину та плечі, я ще й кахикнула для солідності. Багато досвіду не мала, але дещо підмітила. У цьому, до речі, була заслуга Фантика. Саме його залицяння наштовхнули мене на деякі думки.

— Але якщо нас усе ж почують? — легке хвилювання ще клубилося в ніжних лазуритах Лагерди.

— Ой, та не прийдуть вони, — з байдужістю махнувши рукою, кивнула на двері. — Я попросила Фатума зайняти Лео. І, наскільки мені відомо, вони пішли в ліс на патрулювання. А ще у них є почесна місія, — загадково зіщурившись, я підморгнула.

— І що то за місія? — дівчина інстинктивно посунулася вперед, через що накидка на дивані зім’ялася, покрившись хвильками. — Напевно, дуже секретна й небезпечна? — припустила вона.

Мені довелося докласти зусиль, щоб не пирснути зі сміху. Але ж так хотілося продовжити цей жарт.

Показавши жестом, щоб Лагерда підсунулася ближче, я зачекала, поки вона це зробить, а тоді тихо зашепотіла:

— Ця місія ду-у-уже важлива, — помітивши, як ельфійка завовтузилася на місці від нетерплячки, стишилась. Вирішила взяти коротку паузу, щоб потягнути інтригу. Втім, надовго тиша між нами не затрималася. — Ти тільки нікому не кажи, але я... — перейшла на ледь уловимий шепіт, — попрохала їх принести мені лісової сунички й грибів на юшку.

— Тю, — невдоволено буркнула аристократка. — Я думала, там щось серйозне, а це твої жартики, — вона підібгала свої пухкі вуста, насупившись дощовою хмаркою.

— Суничка — то серйозно, — я повчально підняла пальця й махнула ним перед набурмосеним носиком.

— Ага-ага, — кивнула Лагерда, не бажаючи сперечатися. — Може, ти вже нарешті почнеш розповідати те, що по-справжньому важливе? Як мені повернути прихильність Кая?

Ох і нетерпляча золотоволоска. Ач, їй, бачте, подавай усе й одразу.

Посунувшись, я відкинулася на спинку дивана й почала говорити:

— Отже, чоловіки. Зі свого досвіду скажу ось що: вони полюбляють жінок, які усіляко їх ігнорують. Демон, ельф чи навіть троль — неважливо. Усім їм подобаються недоступні жінки. Не ти, — я вказала пальчиком на Лагерду, — а він має упадати за тобою. Бігати, мов цуцик, випрошуючи уваги.

Принцеса скептично вигнула брову.

— Я чула, ніби ти переховувалася від Фатума аж п’ять років. Мені таке не підходить.

— А це тут до чого? — лупнувши очима, перепитала я.

— Як це «до чого»? — дівчина знизала плечима, закочуючи очі. — Хіба це не твоя порада: ігнорувати чоловіка роками? Ні, я згодна, — вона приклала долоньку до грудей, — ти свого демона добре видресерувала. Робить усе, що накажеш, без прирікань. Але я не хочу чекати стільки років. Мені потрібен Кай зараз.

«Ну й вередунка...» — промайнула думка в моїй світлій голівоньці.

— Ти мене не так зрозуміла, — я змахнула долонею, мов у ній була чарівна паличка. — У твоєму випадку просто ігнорувати замало. Потрібен додатковий... ем... аргумент, — швидко підібравши влучне слово, постукала пальчиком по підборіддю. — І він у тебе є. Це Лео.

— Лео? — ім’я світловолосого ельфа вихопилося з вуст Лагерди разом зі здивуванням. — Чим він мені зарадить, якщо проти наших із Каєм стосунків?

— Так у цьому ж і є його допомога.

— Це як? — усе ще не розуміючи хід моїх думок, запитала ельфійка.

— Ми зробимо так, щоб Кай ревнував тебе до Лео. Він зрозуміє, що може тебе втратити, й скакатиме за тобою на задніх лапках, мов слухняний кролик.

— Ого, — захоплено вигукнула принцеса. — Я б до такого не додумалася.

— Для цього й потрібні подруги, — я знизала плечима.

— Дякую, — гаряче прошепотіла Лагерда, хапаючи мене в обійми. — У мене ніколи не було подруги.

Цієї миті я зрозуміла, що все роблю правильно. Кожному з нас потрібні ті, хто підтримає й допоможе. Свого часу я була самотня, і це ні до чого хорошого не привело. Лише поруч із друзями й коханим мені вдалося вдихнути на повні груди. Тому, якщо я можу допомогти комусь, то з радістю зроблю це. До того ж Лагерда дуже мила, а Кай — мій друг. Вони заслуговують на щастя.