48

***Лінель***

Розмова з Лео пройшла легко. Він виявився не таким уже й поганим. Мені навіть здалося, що за фасадом захисника ховалося щось значно більше.

Серце. Гаряче й наповнене чарівним трунком кохання.

Чому я так подумала?

Варто тільки поглянути в його смарагдові очі з ніжними золотими вкрапленнями. Відповідь на це питання плескалася саме в них.

Ех, як же це невчасно. Тепер мені навіть трохи соромно зводити Лагерду з Каєм.

Хоча з іншого боку, ніхто ж не винен у тому, що принцеса кохала темного принца, а не свого охоронця. Та й, враховуючи монарший устрій, у них з Лео не було шансів.

Може, познайомити його з Мірою? Та ну. Я ж не богиня кохання і навіть не одна із богинь долі. Не слід на себе брати аж таку відповідальність.

Він дорослий ельф. Чоловік. Тому нехай якось сам розбирається зі своїми почуттями.

Я вирішила зосередитися на примиренні Лагерди й Кая.

До бала лишалося кілька днів, а роботи — непочатий край. І це добре, що нам вдалося вмовити Лео не забирати принцесу до королівства світлих ельфів. Однак довелося шукати для нього місце ночівлі.

Так як він був охоронцем Лагерди, я вирішила намостити йому лежанку у вітальні. У мене не було ще одного вільного ліжка, тож довелося постелити на підлозі. Не скажу, щоб це мене надто засмутило. Я не забула про вибиті двері та розтрощений глечик з арденією. Та й Фатум запевнив мене, що для справжнього чоловіка то не проблема. Він сам, поки подорожував світом у пошуках мене, де тільки не ночував. Навіть просто неба, підклавши кулака під голову.

Мені стало дещо соромно через свою минулу втечу. Але ж ніхто того Фантика в шию не гнав. Міг би й не пертися в таку далечінь.

Занурена у власні думки, я зрештою закінчила лаштувати місце ночівлі Лео. Кинувши маленьку подушку з китичками на ковдру, підвелася на ноги.

Обернулася й попрямувала до дивана, на якому весело махала ногами ельфійка. Теж мені особа королівської крові. Ледаща, як кицька, і така ж грайлива.

— Для того, щоб повернути Кая, ти маєш дещо знати про чоловіків, — почала я, сівши на диван.

Дівчина стривожено зиркнула на вхідні двері. Їх, на щастя, вже поставили на місце наші браві чоловіки: Лео та Фатум.

— А якщо нас почують? — спитала, злякано змахнувши віями.

— Боїшся, що Лео почує, — констатувала я, чудово знаючи відповідь.

— Просто мені б не хотілося, щоб ще хтось дізнався про... — голос затремтів, — про моє падіння, — закінчила, ховаючи очі.

Ще ніколи не чула такого дивного пояснення.

— А хіба тобі не все одно, що подумає охоронець? Ти ж сама казала, що він виконує твої накази, — допитувалася я.

Замислено погладивши шию кінчиками пальців, Лагерда відповіла чесно:

— Лео — мій друг... Єдиний у всьому королівстві, і саме він завжди говорив мені не вірити Каю. Мовляв, темні ельфи не ті, кому слід довіряти. А тепер... — дівчина різко замовкла.

Однак її мовчання було голосніше слів. У ньому вгадувався біль.

Я мала рятувати ситуацію. Не дати Лагерді впасти у відчай, бо шанс іще був.

Кохання — як скалка. Одного разу опинившись у серці, воно не дасть про себе забути. І навіть якщо вирвати його звідти, залишиться рана. Поки болітиме — доти серце відчуватиме кохання.

— Я ж казала, що допоможу тобі. Отже, жодної паніки, тьотя Лінель поверне тобі принца.

— Тьотя? — вродливе личко розпливлося в посмішці. — Тобі ж тільки двісті років. Мені ось двісті десять, то це я для тебе тьотя.

— Ти, тойво, не придирайся до слів, — удавано ображено просопіла я, приховуючи за цим переможний блиск в очах.

Настрій у ельфійки повернувся, тож можна продовжувати розмову.