46

***Лінель***

Ранок був просто прекрасним. У животі літали казкові метелики, а за вікном сяяло золоте сонечко. Промінчики-павутинки спускалися з безхмарного неба, сяяли й блищали на кронах дерев, зазираючи до мого затишного будинку, мов передавали пломінкий привіт.

Фантик смажив на кухні млинці, аромат яких просочився в кожний закуток помешкання. Він вабив мене, мов магніт, а в животі все стискалося у приємному передчутті. Я вже відчувала смак млинців із варенням на язиці.

Якби п’ять років тому мені сказали, що я прийму зв’язок із демоном, та ще й із самим князем Фатумом, нізащо не повірила б. А воно он як буває.

Закоханий демон долі готує для відьми, яка всюди зайва й не потрібна. Однак для нього — єдина. Приємно знати, що ти бодай комусь потрібна в цьому буремному світі.

Ось про що я думала, вдаючи крайню ступінь зацікавленості, слухаючи розповідь Лагерди про її стосунки з Каєм.

— … і саме тоді він подарував мені цілий букет блакитних троянд, — на вустах дівчини заблищала широченна посмішка. — Скажи, романтично? — допитувалася, кидаючи в мій бік захоплені погляди.

Хто його знає, коли Кай подарував ельфійці ті квіти. Я прослухала абсолютно все. Тільки останні слова відклалися в пам’яті. Але ж зізнаватися в такому не можна. Ще чого доброго образиться.

— Чуєш, Лагердо, — я інстинктивно почухала кінчик носа, — ти краще розкажи про свого батька. Дуже він гнівливий?

Минув час, і я повернулася до своєї попередньої думки. Поглянула на приїзд принцеси під кутом реалізму. Романтика — діло хороше, але якщо розкинути мізками як слід, то виходить, ми з Каєм мали рацію.

Одна справа — закохана дівчина, що прискакала в інше королівство до об’єкта своїх мрійливих зітхань. І геть інша — її перебування там. Це може бути розцінено як зрада мирним домовленостям між ельфами.

Ніхто не мав знати, що наслідна принцеса-ельфійка гостювала в моєму скромному помешканні, інакше… Ох, і думати про це не хотілося.

— Ну-у-у… — протягнула золотоволоска, примруживши ліве око. — Він у мене добрий.

Не хотілося засмучувати дівчулю, але існувала висока ймовірність, що він лишень із нею таким був. Інакше чому стільки разів відмовляв Каю, коли той просив її руки та серця?

Зненацька до моєї голівоньки прилетіла шалена думка. А якщо це світлі ельфи причетні до нападу пожирачів?

Втім я швидко прогнала її. Пригадала, що наконечники стріл були щедро змазані отрутою, яку зазвичай використовують відьми й чаклуни.

Однак як теорія — досить цікаво.

Напади пожирачів почалися за деякий час після того, як Кай скасував весілля. І було б логічно, якби це все влаштував ображений король світлих ельфів. Попрана гідність і все таке.

— Кві-і-іточко, — з кухні пролунав низький тенор Фатума.

Живіт тієї ж миті відгукнувся вибагливим бурчанням.

— Ходімо, — смикнувши Лагерду за руку, я потягнула її на аромат їжі.

А вона не дуже й виривалася. Ясне діло. Хто ж у здоровому глузді відмовиться від млинців?

Влетівши на кухню, ми швидко зайняли місця за столом.

— А дехто полюбляє смачно поснідати, — над вухом пролунав голос демона, що схилився до мене, ставлячи чашку з чаєм. — Суничний із м’ятою — твій улюблений, — помовчавши мить, додав: — як і я.

Від турботи й дещо хриплуватого голосу Фатума я розтанула… знову.

Після того, що між нами було цієї ночі, іншого чекати не слід.

— Не зазнавайся… — кокетливо опустивши очі, я поглянула на демона з-під опущених вій. — Коханий, — з язика злетіло ніжне слово, яке випромінювало почуття, що переповнювали мене відтоді, як ми підтвердили зв’язок.

— Які ви милі! — заголосила Лагерда, плескаючи в долоньки.

Не змовляючись, ми поглянули на дівчину, в очах якої блищало захоплення.

— І що нам із тобою робити? — тепло посміхнувшись, запитала я. Говорила радше до себе, не очікуючи на відповідь.

Я ж уже пообіцяла їй повернути Кая, отже назад дороги нема. Аби тільки за час перебування Лагерди в поселенні темних ельфів не трапилося біди.

І тільки я про це подумала, як доля вирішила зі мною злісно пожартувати. З вітальні долинув такий шум, що аж вуха позакладало.

— Бруно, Браво! — гарикнув Фатум.

Леви не змусили на себе довго чекати. Скочили на лапи й посунули в бік небезпеки.

— Будьте… — махнувши долонею, демон поглянув на мене з погано прихованим докором. — Хоча кому я це кажу? Все одно ж не послухаєш. — За мить вираз його обличчя змінився на тривожно-закоханий. — Я не втрачу тебе! НІКОЛИ! Будь ЗА моєю спиною, квіточко.