44

***Лінель***

— Квіточко, — стиха прохрипів демон, притискаючи мене до себе. Його пальці обережно погладили мою спину. — Мені краще піти, щоб не наробити дурниць.

Він хотів підвестися, але я не дозволила. Лише міцніше вхопилася за його плечі. Поглядом знайшла очі Фатума. Там було те ж, що і в моїх власних. Це вогонь. Гаряча стихія, що має вдосталь сил знищити все на своєму шляху.

— Залишся, — попрохала те єдине, чого прагла душа. — Я — твоя істинна, й так буде завжди. То про які дурниці може йти мова?

Чи не вперше слова далися мені з легкістю. Наче ніж, що ковзнув по шматку масла.

У грудях демона закалатало серце. Воно й раніше билося, але зараз це нагадувало канонаду гучних пострілів. Кожен наступний лунав гучніше попереднього.

Він інстинктивно облизав вуста. І це подіяло на мене дивно. Я забажала поцілувати його.

Не вперше. Однак цьому бажанню було важко опиратися.

Підсунувшись ближче, я провела кісточками пальців по щоці демона. Торкнулася підборіддя.

— Ще трохи — і я не зможу зупинитися, — руки Фатума стисли мене сильніше. Від тепла, яке він мені дарував, запаморочилося в голові. — Будь ласка, Лінель… — благально зазирнув мені у вічі. — Прожени мене… Не…

Я змусила його мовчати єдиним доступним у цій ситуації способом. Погладивши великим пальцем лінію щелепи, схилилася до привабливого обличчя і спрагло поцілувала.

Мої руки більше не стискали плечі чоловіка. Тепер вони занурилися в його волосся, примушуючи загубитися тут, у нашому спільному сьогоденні, що стане прекрасним спогадом. Це те, що робить нас живими. Не бездушними ляльками, а істотами з почуттями.

Фатум здався. Підхопивши мене на руки, вже за мить притис своєю вагою до ліжка.

Долоня чоловіка кружляла по моїй шкірі, досліджуючи плавність ліній. Безупинно доводила мені, що я належу йому. Не собі, а одному з демонів, яких ненавиділа все життя.

Чоловік сипав поцілунками. Дарував мені їх стільки, що я збилася з рахунку. Загубилася у владних обіймах та вправних руках.

Неохоче відірвавшись від моєї шиї, Фатум притулився до скроні, вдихаючи аромат волосся.

— Остання можливість зупинитися, — з грудей чоловіка вирвався рик.

Він дав мені вибір, і я обрала його. Знову…

— Ні, — захитала головою. — Ти — мій… МІЙ ДЕМОН!

Від близькості Фатума думки плуталися. Я не могла розмірковувати ні про що, окрім солодкого забуття, що дарували його палкі вуста.

— Ти назавжди моя! — загарчав демон, зруйнувавши останнє, що розділяло нас.

Жодного одягу чи інших перепон уже не було. Ми зробили наш зв’язок нерушійним. Підтвердили його й прийняли.

Я впилася нігтями у широку спину Фатума. А він продовжував осипати мене поцілунками. Від шиї до ключиць. Плечі, руки, обличчя… Ніщо не оминуло його уваги.

Відчуваючи себе десь понад хмарами, я забула все: минуле, біль, страх, ненависть… Пам’ятала тільки ім’я своєї долі — Фатум. Здавалося, воно відкарбувалося в моєму серці й уже ніколи не зникне безслідно.

Всередині мене сяяли зірки. Вибухали святкові салюти й грала казкова музика. Такий шалений вихор почуттів повністю забрав мою свідомість у реальності.

Я думала, що краще вже не буде. Однак помилилася.

Після ще одного полум’яного поцілунку я розлилася теплом, що знищило й водночас пробудило мене від сну довжиною у двісті років.

Немов здалеку пролунав крик:

— Я кохаю тебе, Фатуме!

Невже це я кричала?

— МОЯ! — загарчав демон. — Назавжди МОЯ!