43

***Лінель***

Додому я повернулася в піднесеному настрої. Відчувала, що сьогодні вже нічого не зможе його погіршити.

Звісно, Кай спробував нагадати мені про можливі проблеми, якщо ми не відправимо ельфійку додому. Однак я геть не слухала буркотуна. А як інакше, коли на карті їхнє спільне щастя з Лагердою?

Я ж бо вирішила звести їх за будь-яку ціну й мала великі сподівання на бал. До нього, між іншим, лишалося менше тижня. Отже, слід подбати про вбрання.

Втім, час іще був, тож жодної паніки.

Під вечір принцу стало більш-менш краще. Він вирушив до палацу.

Міра теж не затрималася. Посунула до свого озерця.

У мене в будинку малося дві кімнати: моя й вітальня, в якій спав Фатум. Але ж потрібно було розмістити принцесу. І щось підказувало мені: вона звикла до розкоші й зручностей. Чого в мене точно не водилося. Я про розкоші, якщо що.

Подумавши, я вирішила поселити принцесу у вітальні, а ось демона… Тут рішення далося мені важкувато. Шкода було виганяти його в комору чи погріб.

Фантику пощастило. Він мені дуже подобався, тому й заслужив спати в моїй кімнаті.

Щоправда, я ніколи не залишалася на ніч із чоловіками. Ще й у власній спальні. Та якщо вже бути прискіпливою, то ми з демоном спали разом. Це було тоді, коли я всеньку ніч пиріжки готувала. Ох і притрушена. Ну то таке.

— Я точно не заважатиму? — допитувалася ельфійка, спостерігаючи за тим, як я заправляю постіль.

Можна було збрехати їй, але навіщо?

Правда ж інша. Мені б хотілося залишитися з Фатумом наодинці.

Потяг, який я відчувала до нього, досяг критичної точки. Боротися несила. Єдине бажання — здатися на милість дивним почуттям, що квітли в мені вже досить давно.

— Навіть не переймайся, — відгукнулася я, байдуже махнувши долонькою.

Більше ми не розмовляли. Кожна думала про своє. Чи, краще сказати, про свого чоловіка. Бо, дивлячись на замріяне личко Лагерди, я бачила в ньому Кая.

Закінчивши з постіллю, я побажала дівчині гарної ночі й посунула до своєї кімнати.

Фатума там не було. Він ще не повернувся з патрулювання.

Демон вирішив щовечора прочісувати околиці. Останні події стали для нас неприємною несподіванкою. Тож, порадившись, ми дійшли до спільного висновку: не можна допустити нападу пожирачів. Яких, до речі, ставало забагато на квадратний кілометр простору.

Я переодягнулася в ніжно-бузкову нічну сорочку до колін. Розпустила волосся. І тепер воно спадало на спину, мов чарівний водоспад хвиль. Досить мило.

Пірнувши під ковдру, стала чекати на Фатума. Не знаю, скільки так пролежала, але втома взяла своє. Я задрімала.

Прокинулася від тихого скрипу. Дехто намагався прослизнути в кімнату без зайвого шуму, але щось пішло не за планом. Двері неслухняно заскрипіли.

— Треба змастити петлі, — пробурмотів собі під ніс Фатум.

Мабуть, гадав, що я не почула його.

Посунувшись на ліжку, я поглянула на демона. Його могутню фігуру освітлювало лагідне сріблясте світло, що лилося з наполовину розчиненого вікна. Виглядало це так, ніби чоловік сам світився.

— Квіточко, я розбудив тебе? — стурбовано запитав нічний гість, підходячи до ліжка.

Він сів на краєчок і, взявши мою руку в свою, приклав до обличчя. Ластився, мов кошеня. Ще трохи — й точно б замурчав.

— Просто хотів упевнитися, що з тобою все гаразд, — удався до пояснень Фатум. — Я спатиму на кухні, щоб не стісняти тебе.

Це він так думав. А я лише мило посміхнулася й, підсунувшись ближче, обійняла його за плечі.