42

***Лінель***

Помітивши заплакане личко Лагерди, я тицьнула в бік Фантика. Той округлив очі, спантеличено стенувши плечима. Мовляв, нічого не зрозумів — поясни для тих, хто з Інферуму.

Я закотила очі й вказала великим пальцем собі за спину. Демон продовжив стояти.

— Залиш нас, — шепнула йому на вухо. — Опецьків своїх не забудь, — погляд ковзнув на левів, які товклися поруч із нами.

Бруно чухав гриву, а Браво відганяв від себе нав’язливу муху. Остання, до речі, виявилася напрочуд настирною. То на ніс сяде, то над вухом пролетить. Цілеспрямована цокотуха.

— Так би відразу й сказала, — стиха озвався Фантик. — Чекатиму… кохана, — останнє слово він мало не замуркотів.

Дочекавшись, коли демон і його компаньйони зникнуть з поля зору, я підійшла до Лагерди. Опустилася біля неї на траву й, поклавши руку на плече, обережно стисла його.

Красуня підняла на мене заплакані очі. Який же там був всепоглинальний біль. Такий самий був і в мене, коли я дізналася, що Август ніколи не кохав мене, а вміло маніпулював.

— Лагердо, — я лагідно стерла сльозинку, що скотилася до підборіддя. — Це не кінець. Ти ще будеш щаслива.

Вона гучно схлипнула, захитавши головою.

— Я кохаю Кая, а він… він… він… зрадив нашим почуттям. Скажи… — небесні очі поглянули на мене з мольбою, — у нього з’явилася інша?

І що я мала на це відповісти? Сказати правду язик не повертався. Та й дурна то затія.

Щойно я розповім про закоханість Кая, Лагерда зненавидить мене. Принаймні, я б так і зробила.

— Ні, — упевнено збрехала я. — Просто принц сьогодні мало не крякнув, тому й казиться.

— Не «крякнув»? — вражено перепитала ельфійка. Її очі в цю мить нагадали мені чайні блюдця. — Тобто він мало не сказав «кря-кря»? Як качечка?

«Ем… схоже, в осіб королівської крові туговато з гумором», — подумала я, мило посміхаючись золотокудрій принцесі.

— Я мала на увазі, що він міг квакнути, — пояснила, скориставшись іншим словом.

— Як жаба? — маленький носик насупився. — То Кай крякнув чи квакнув?

Лупнувши на неї очима, я спробувала пояснити втретє.

— Він ледь не окочурився.

— Око… що? — разом із питанням у Лагерди сіпнулося праве око. — Що у вас тут узагалі відбувається? — дівчина шмигнула носом геть не по-королівськи. — Не думала, що темні ельфи крякають, квакають і окочурюються.

Кажуть, усюди треба шукати плюси. У цій ситуації плюс теж був. Ельфійка вже не плакала. І зовсім не важливо, що нічогісінько не петрала, але ж слізки не лила. Отже, я впоралася із завданням на відмінно.

Хто молодець? Лінель молодець. Уіііііііі!

— Лагердо, ти хочеш, щоб Кай упав до твоїх ніг? Фігурально, — поспіхом додала я.

— Так, — дівчина ствердно закивала. — А ти думаєш, що це можливо? — в її голосі забриніла надія. Куди й поділася печаль?

— Упевнена, — я відчувала, що саме так і буде, бо неможливо не покохати цю милу ельфієчку. — Скоро в королівстві буде бал, і ти, — пальчик вказав на зарюмсане личко, — підеш на нього.

— Але ж Кай сказав, що мене відправлять додому, — сумно нагадала Лагерда, гірко зітхнувши.

— Я поговорю з ним. А ще… — мій голос понизився до шепоту, — я допоможу тобі закохати в себе норовливого принца. Але ти маєш пообіцяти мені, що слухатимеш мої поради й робитимеш, як я скажу.

Лагерда розмірковувала лише мить.

— Згода, — вона посміхнулася, стерши останню сльозинку.

— Чудово. Жоден темний ельф не встоїть проти жіночих чар.

У мене вже був план. І не тільки для Лагерди.