41

***Лінель***

Домовившись, хто що робитиме, ми нарешті пішли до лісу. Незважаючи на те, що я мала важливу місію, не могла не думати про наше можливе одруження з Фатумом. І геть не важливо, що пропозиції я ще не отримала. Була впевнена: він її зробить. Це не той чоловік, що витрачатиме час на довгі залицяння. І так п’ять років шукав мене по всьому світу. Хіба ж це не романтично?

Кидаючи на демона короткі погляди, я ловила себе на тому, що посміхаюся. Може, це неправильно, але така вже я неправильна.

Під ногами шаруділа трава. Над головою радісно щебетали птахи й пропливали пухнасті хмари. Вітер лагідно цілував моє обличчя, а сонячні промінці милували око, освітлюючи неймовірну красу лісу.

— Про що думаєш? — запитав Фатум, спіймавши один з моїх поглядів.

— Ні про що, — збрехала, накручуючи на палець пасмо волосся.

— А я про тебе, — чоловік різко зупинився.

Підхопив мене в обійми й потерся носом об мою щоку.

— Не можу не думати про тебе. Хочу бути з тобою завжди, — його голос тремтів від почуттів. У ньому відчувалися ніжність і потреба.

Я зашарілася.

Фантик не вперше демонстрував свої емоції. Але я ніяк не могла звикнути до того, що потрібна комусь… потрібна йому.

— Нам слід знайти Лагерду, — нагадала я. А сама зазирнула в закохані очі й відчула, що тону.

Йойки-бойки! Я втрачала себе поруч із ним. Не боялася цього, а насолоджувалася своїми відчуттями. Невже я закохуюся у Фатума?

— Мої компаньйони знайдуть ельфійку швидше, ніж ми, — чоловік лукаво підморгнув мені, схиляючись до мого обличчя. Гарячі пальці стиснули талію, змушуючи мене завібрувати від задоволення. — Поруч із тобою я завжди втрачаю голову… Можна… — не договорив. Його вуста опинилися загрозливо близько.

Подих перехопило від того, як він дивився на мене. Хотілося спинити час і назавжди залишитися в цьому моменті.

Вуста обпік легкий доторк. Фатум поцілував мене.

Цього вистачило, щоб усі звуки стихли. У вухах загупав пульс і симфонія, зіткана зі стуку наших сердець. Лише він і я. Демон і відьма.

— Моя ніжна відьмочко, — зашепотів тихо-тихо. — Я кохаю тебе, Лінель.

— Фатум, — я спромоглася лише на його ім’я. Усі інші слова зненацька стали мені недоступними.

Ми тонули в обіймах одне одного, віддаючись ласкавим хвилям почуттів. Світ зник. Розчинився, залишивши нас наодинці зі щастям.

Я вперше за двісті років була щасливою. Це неймовірне відчуття. Навіть не думала, що це колись трапиться.

— Я ж казав, що вони зайняті, — стиха прогарчав Бруно.

— Теж мені розумник, — відгукнувся Браво.

Фатум неохоче відпустив мене з обіймів, проте його рука продовжила лежати на моїй талії.

— Ви знайшли ельфійку? — запитав у компаньйонів, що ліниво повмощувалися на траві.

— Тут недалечко, — велетенська лапа махнула вбік. — Плаче під деревом.

— А чому ви її не привели? — не стримавшись, втрутилася і я.

Бруно позіхнув, роззявивши пащу так, ніби добу не спав.

— Наказ був знайти. Про те, що її потрібно привести, ніхто нічого не казав.

— А я говорив тобі… — буркнув Браво. — А ти заладив: не наказували — не наказували, — лев смішно спародіював голос свого друга.

З того часу, як компаньйони демона відкрили мені свої таланти у спілкуванні, я тільки й спостерігала за їхніми бурчаннями. Краще б мовчали, їй-Богу.

— Продовжимо пізніше, — Фатум галантно поцілував мою руку й вказав поглядом на дерева. — А зараз ходімо за ельфійкою.

— За ельфійкою, — повторила я, мріючи якнайшвидше опинитися зі своїм Фантиком наодинці.