38

***Лінель***

— Які ще гості? — я зістрибнула з ліжка, наче мене облили крижаною водою. — Знову пожирачі? Скільки їх цього разу? Десятки? Сотні?

Трохи запанікувала. Ну, може, й не трохи, але ж моє життя останнім часом — як гойдалка. Така емоційна й не дуже весела гойдалка.

— Ні, — водяниця махнула рукою. — Це дівчина. Ельфійка.

Я почухала кінчик носа, силячись збагнути, що за ельфійка могла завітати до мене. На жаль, жодної думки з цього приводу не було.

— Ходімо, — я закрокувала до дверей.

— Я з вами.

Ліжко рипнуло, сповіщаючи, що його тимчасовий пожилець змінив горизонтальне положення на вертикальне.

— Ти занадто слабкий, — запротестувала я, ставши в проймі дверей, щоб не пропустити Кая на інший бік.

— Нічого подібного, — засперечався той, похитуючись.

— Квіточко, — раптово на мої плечі лягли міцні руки. — Випусти ельфа, бо ця гостя прийшла саме до нього.

Голос Фатума подіяв на мене заспокійливо. Розслабившись, я послухалася його й відійшла.

— Тримайся за мене, — запропонувала своє плече, коли принц проходив повз.

Він відсахнувся від мене, мов від божевільної.

— Ні, — коротка відмова.

— Що це… — так і не договорила.

Фатум нахилився до мого вуха й тихо зашепотів:

— Жоден чоловік не хоче видатися слабким перед жінкою.

— Навіть якщо він хитається, як маятник? — перепитала скептично.

— Саме так, квіточко.

Сперечатися я не стала, бо не бачила в цьому резону. А ось дізнатися, хто ж така та гостя… О, мене, мов діжку тіста, розпирала цікавість.

Несвідомо схопивши Фатума за руку, я потягнула його за собою. Побалакати ще встигнемо.

І ось ми дружнім гуртом попрямували на кухню. Мабуть, потрібно її вже називати кабінетом, бо саме там останнім часом відбуваються знакові події й розмови.

Переступаючи поріг кухні, я кинула швидкий погляд усередину.

— Ти… — долоня потягнулася до рота.

Переді мною стояла неймовірної вроди ельфійка. Її золотисті пасма були зібрані на скронях і спадали на спину блискучими хвилями. У вухах, на шиї та руках — прикраси. А сукня… То окремий вид мистецтва. Вона нагадувала ніжний десерт.

Струнку талію огортав корсет із сріблястими вставками. А руки та ніжки обрамляв найвишуканіший шовк, який я коли-небудь бачила.

Пишна юбка зашелестіла, коли дівчина зробила крок у моєму напрямку.

— Я прийшла до Кая, — пролунав її тоненький голосок. Мов струна, він задзвенів чарівливою мелодією.

— Лагерда, — з-за моєї спини озвався принц.

Він підійшов до ельфійки. Їхні погляди зустрілися.

Небесно-мрійливі очі дивилися на чоловіка із захопленням. А темні безодні віддзеркалювали пустку. Там не було нічого, окрім порожнечі.

— Як ти тут опинилася? — вихопилося питання, що, б’юся об заклад, кружляло в голові у кожного з нас.

— Я втекла, — якось занадто буденно відповіла ельфійка. Наче говорила про вибір вбрання на вечір.

— Що означає «втекла»? — відчужено запитав Кай, вчепившись пальцями за спинку стільця. Йому було важко тримати рівновагу, але він не бажав показувати слабкість.

— Ніжками, — весело хихотнула дівчина, проігнорувавши холод, що повіяв від слів темного ельфа. — Заскочила на свою Бетті й покинула королівство, де немає тебе… — вона наблизилася до принца. — Я більше не буду слухняною донькою свого батька, бо серце прагне іншого — тебе, Кає.

Я чомусь згадала, що мій друг відмінив їхнє весілля з Лагердою. Невже вона цього не знала?