35

***Лінель***

На щастя, все обійшлося. Кай — міцний горішок. Дарма що втратив багато крові, організм усе ж поборов трунок, яким були щедро змазані наконечники стріл.

Єдине, що мене збентежило, — походження отрути. Я могла побитися об заклад, що це фірмовий відьомський рецепт. Досить поширений у лавках зіллєварінь Виміру Тіней.

Але ж як так? З орденом давно покінчено. Невже Август відновив його з потойбіччя?

Це неможливо! Диво, що чаклун узагалі дістався до мене. До речі, я досі не могла зрозуміти, як йому вдалося затягнути мене у засвіти.

Без сумніву, тут не обійшлося без сторонньої допомоги… Хто? Хто цей ворог, що бажає знищити мене та ельфів? До чого тут взагалі пожирачі магії? Як він з ними злигався?..

Від питань, які кружляли в мені вихором, розболілася голова. Чи, може, це від протиотрути? Я готувала її близько години. Менше — аж ніяк не можна, бо вона б не подіяла.

За цей час Міра промила рани Кая й щільно перев’язала їх.

Закінчивши готувати зілля, я за допомогою Фатума влила його в непритомного ельфа. Залишалося тільки чекати. Принцу мало стати краще вже за кілька годин.

Я, Міра та Фатум пішли на кухню. Мали поговорити, але не могли цього зробити поруч із Каєм, який потребував тиші й спокою.

До речі, тиша надовго не затрималася. Щойно за нами зачинилися двері, на мене напав демон. Не те щоб фізично. Радше — морально. Але теж не дуже приємно.

— Квіточко, чому ти завжди робиш усе, що тобі заманеться? — увіп’явши в мене свої чорнющі очі, в яких палахкотіло праведне полум’я, питав Фатум. — А якби з тобою щось трапилося? Га? Чому посміхаєшся? — на обличчі чоловіка лягла тінь здивування, ледве він помітив, як кутики моїх губ сіпнулися вгору.

— Бо ти досить кумедно обурюєшся, — знизавши плечима, відповіла я.

— Ох, Лі, не бережеш ти нервову систему свого закоханого Фантика, — пожартувала Міра. До її щічок повернулися рожеві барви, тож нині водяниця виглядала напрочуд мило.

Перезирнувшись, ми з подружкою пирснули зі сміху. Захихотіли, мов дві притрушені качечки.

— А їм би тільки смішки правити, — буркнув демон, пригладжуючи неслухняне волосся. — Я ще розумію квіточку, — махнув рукою в мій бік. — Але ж ти, Міро… Я думав, що ти серйозна дівчина й підтримаєш мене.

Це вже ні в які ворота не лізло. Ох і чоловіки… Самі понавигадують, а потім ображаються, що їхні очікування не були виправдані.

— Жіноча солідарність, — одноголосно вигукнули ми з Мірою.

— Вперше за весь час я шкодую, що тут немає ельфа. Упевнений, він би став на мій бік і пояснив, що досить небезпечно так ризикувати життям… — помовчавши, Фатум запитав: — Я досі не розумію, як ви додумалися лупашити пожирача косою?

— І ногами, — додала водяниця, підхопивши зі стола пиріжок. — Бачив, як я наваляла тому пройдисвіту?

— Ага, — піддакнула я, — ти була неперевершена. Дай п’ятюню, — протягнула до дівчини долоньку, на що вона відразу ж відповіла, гучно ляснувши її своєю.

— І це моя майбутня дружина… — якось приречено озвався Фантик.

— А я ще згоди ні на що не давала, — продемонструвавши чоловіку кінчик язика, гордо підняла голівку.

Хоча від думки, що в майбутньому ми одружимося, тілом пройшло приємне тепло. Осівши в животі, воно затріпотіло маленькими крильцями чарівних метеликів.