33

***Лінель***

Зі швидкістю дикої кішки я вислизнула з рук демона й кинулася до виходу. Подумки просила у вищих сил допомоги. Але всередині готувалася побачити щось справді жаске.

— Стій! — гарикнув Фатум, швидко наздогнавши й перехопивши мене в проймі дверей. — Будь тут… будь там, де безпечно, — наказав, мов командир своєму нерадивому солдату.

— В Інферумі будеш командувати! — з грудей вихопилося гнівне сичання.

Навіть не думаючи спинятися, я вперто рвалася на подвір’я. У мені прокинулося бажання допомогти, якому я не могла опиратися. Воно застилало мої очі темною пеленою, туманило мізки й підбурювало до активних дій. Та цієї миті мене й найстрашніший чортяка не спинив би.

— Primerro dies ektro! — заголосила я на все горло. З кінчиків пальців полилося яскраве помаранчеве світло. Чистий вогонь у первозданному вигляді. — Йойки-бойки! — далі полилася лайка.

А як не обурюватися, коли навіть власна магія зіграла зі мною злий жарт?

Річ у тім, що помаранчеве світло аж ніяк не вплинуло на Фантика. Воно було не тільки частиною мене, а й суттю чоловіка, який нині міцно тримав мої плечі. Ні туди ні сюди… Хоч плигай, хоч скачи, а він не відпустить.

— Ти — важлива! — простір між нами розрізав грудний рик.

Ох і психований демонисько.

Довелося підкоритися. Але то тільки для вигляду. Адже я чудово знала, що не залишу подругу в біді. Щойно з-під ніг Фатума здійметься курява — рину слідом.

Багато хто вважав мене злісною й пакосною. Та правда в тім, що я завжди прагла захистити рідних. На жаль, у мене їх ніколи не було.

Поряд зі мною шукали вигоди. Використовували у власних цілях. Нахабно брехали у вічі…

— Гаразд, — кивнула, обернувшись обличчям до демона, очі якого нині потемніли більше, ніж будь-коли раніше.

Він звузив їх, наморщивши чоло. Поміж брів пролягла глибока складка, що свідчила про задуму чоловіка. Він ретельно зважував мої слова у себе в голові.

— Сподіваюся, це не чергова хитрість, — зрештою мовив, порушивши дивну тишу.

Я ствердно похитала головою.

— Чекай мого повернення… — Фатум обійшов мене, але за кілька кроків озирнувся. Його щелепи були стиснуті рішуче. Так, ніби він вирішив поділитися зі мною чимось справді важливим. — Ти запитувала про почуття… Хотіла дізнатися, хто ти для мене, — нагадав про нашу нещодавню розмову. — Так ось… — могутній кулак вдарив у груди, — ти — тут. Я кохаю тебе, Лінель. Не через зв’язок чи будь-що інше. А тому, що ти неймовірна. Найпрекрасніша жінка, яку мені доводилося бачити.

Після своєї палкої промови Фатум швидко крутнувся на п’ятах і поспішив на поміч Мірі, чий крик змушував здригатися землю під нашими ногами.

— Він… він… він кохає мене… — пальці потягнулися до губ, що шепотіли слова, ніби закляття.

На якийсь час я випала із реальності. Поглинута дивним маренням, що огортало мене млосною цукровою пеленою. Усередині відчувався жар. Ніби хвороба, але занадто прекрасна, щоб від неї лікуватися.

Дзвін металу повернув мене із забуття. Там відбувався бій, тому не час літати понад хмарами. І не важливо, що Фатум просив мене лишитися, бо я не стоятиму осторонь. Не тоді, коли друзям… і моєму демону загрожує небезпека.

Озирнувшись навсібіч, я помітила біля стіни косу. Підхопила її правицею й прожогом кинулася до дверей.