32

***Лінель***

Втомившись від постійної боротьби, мій мозок перейшов на автопілот. Інакше я не знала, як пояснити дивне бажання доторкнутися до демона. Воно спалахнуло всередині мене палаючим сірником, відстукуючи в скронях шаленим ритмом.

Руки лягли на груди Фатума. Пальці стисли жорстку темну тканину й різко смикнули на себе. Чоловік не виявив жодного спротиву.

Задоволено вигнувши вуста, він лише запхнув руки до кишень. Віддав мені контроль і, певно, геть про це не жалкував.

— Я бачу в твоїх очах вогонь, — промовив, ледве наші обличчя опинилися на критично малій відстані. — Ти гориш у ньому так само, як і я. То що ти зробиш? — зухвало поцікавився, не відводячи погляду.

Якби ж я знала...

Думки зникли, віддавши мене у владу ірраціональним діям. Пальці перехопили тканину мундира, стискаючи так, наче хотіли розірвати його на шмаття. І, на лихо, це аж ніяк не вплинуло на Фантика.

Він досі зберігав спокій, що видався мені грою. Брехнею, яку демонисько нахабно подавав, мов гарячу страву на обід.

— Твоє серце зараз вискочить із грудей, — констатувала очевидний нам обом факт.

Мою щоку пестив гарячий подих. Огортав без ніжності, але з притлумленим бажанням. Усього на мить у темних безоднях очей Фатума поселився блиск. Яскравий спалах, що влучив стрілою мені під шкіру.

— То зроби вже нарешті те, чого потребуємо... ми, — він умисно зробив натиск на останньому слові.

Однак цю гру вела я. Та частинка мене, про яку я навіть не здогадувалася. Ніколи б не подумала, що замкнутий простір комірчини з травами подіє на мене так... кхм... дивно.

— Ні, — мої пальці занурилися у волосся чоловіка, ласкаво перебираючи пасма. — Я не цілуватиму тебе, поки ти не відповіси на кілька питань.

— Хочеш погратися? — запитав він, потроху втрачаючи контроль. Все такий же незворушний, але муром уже пішли тріщини.

— Просто хочу дещо знати, — я знизала плечима.

— Запитуй.

Приклавши пальчика до губ, я звузила очі до маленьких шпаринок.

— Що ти відчуваєш... — швидко виправилася: — Що ти відчуваєш до мене? Тільки не говори про зв’язок і решту дурні. Скажи за себе. Зацикленість на мені — це через те, що я твоя істинна, чи є щось інше?

— О, то моя маленька відьмочка хоче знати, чи кохаю я її? — лукаві вогники заплигали в очах чоловіка, що нині нагадував хитрого кота. — А ти... Лінель, ти готова нарешті прийняти свої почуття до мене? Перестанеш опиратися?

Наче й запитував, але не дав часу на відповідь. Підхопивши на руки, Фатум різко рвонув уперед і притис мене спиною до стелажа з поличками. Той не витримав натиску й сильно захитався, а вниз посипалися сушені квіти та трави. Осідаючи на волоссі й одязі, вони робили цей момент одним із тих, що запам’ятовуються на все життя.

— Поцілунок, — тихо прогарчав демон. — Мені потрібен твій поцілунок.

І тільки-но я подалася назустріч його вустам, як з вулиці долинув страшний крик. Це був жах і водночас відчай. Він повернув мене із солодкого полону до реальності за лічені миті.

— Міра, — в один голос вигукнули ми з Фатумом, озираючись на відчинені двері.