31

***Лінель***

— Кві-і-іточко, — Фантик присвиснув, розглядаючи мене так, ніби перед ним ожила золота монетка. — Дивлячись на тебе, я… — захитав головою, намагаючись підібрати влучне слово. — О-о-о… я божеволію від тебе. Ти — найгарячіша жінка, яку мені доводилося бачити!

Окинувши його прискіпливим поглядом, я зіщурилася, шукаючи підступу в такій солодкій похвалі. Звісно, мені було приємно чути хвалебні речі, але щось тут не сходилося.

І поки я думала-гадала, дехто хитрющий подолав відстань між нами одним стрибком. Точно як лев. До речі, ті два опецька теж товклися недалечко. Гріли свої тушки під ласкавим сонечком.

— Ах ти ж падлинка! — завищала я, коли чоловік схопив мене за талію однією рукою, а іншою вихопив із пальців меч.

— Не будь такою самовпевненою, — зашепотів у самісіньке вухо. — Я пам’ятаю, як ти билася в тому казематі. А ще знаю про всі помилки, яких припустилася. Якби того дня ти билася без мене, то сьогодні ми б з тобою не розмовляли. Ба більше, твій маленький ротик взагалі б не розмовляв.

Це вже навіть не натяк, а пряма кпина в мою адресу. Невже я й справді переоцінила власні можливості?

— Я все ще можу скористатися магією, — вдалася до погроз, усвідомлюючи своє безсилля у фізичному плані.

— Не можеш, — безкомпромісно відрубав демон. — Пожирачі магії тільки й чекають, коли ти це зробиш. Вони вип’ють тебе, мов склянку соку, щойно з твого гострого язичка злетить закляття чи з пальчиків — потік енергії. Тому, люба квіточко, ти будеш тренуватися, поки не відточиш свої навички до ідеалу. І почнеш саме з палиці.

Фатум і не думав відпускати мене зі своїх рук. Мов насолоджувався моментом близькості, не бажаючи переривати його занадто швидко.

Я вирішила скористатися цим.

— Ти такий сильний, що мені важко опиратися потягу. Хочу поцілувати тебе, — збрехала й відчула, як почервоніла. Ніколи б не подумала, що таке можна відчути.

Серце демона загупало гучніше. Воно віддавалося ехом, повторюючи ритм мого власного серденька. Неймовірний синхрон.

— Квіточко, я віддам усе, що маю, за твій поцілунок.

Пальці демона розтиснулися, щоб перехопити мене й повернути до себе обличчям. Саме на це я й розраховувала. Цього очікувала.

Попри те, що мене збентежила інтонація Фантика, я зорієнтувалася швидко. Поскакала, мов дика коза. Так гоцала, що аж пилюка із землі підіймалася.

У голові, звісно, була думка, що я вчудила ще одну дурницю. Але я її відігнала. Не вистачало ще через це хвилюватися. Нервові клітини не відновлюються.

«І кому ж таке розумне дістанеться?» — подумалося мені, поки бігла до старенької комори.

Дерев’яна споруда була невеличкою. Тому я мало не зачепила полички з травами, коли розверталася, шукаючи місце для сховку.

Схоже на те, що я не просто схибила, а зробила фатальну помилку. Мене наздогнали занадто швидко. У проймі дверей уже стояв мій привабливий переслідувач, груди якого високо здіймалися при кожному вдиху.

— Йойки-бойки, — я по-дурнуватому всміхнулася. — Фантику, я цеє…

Далі я нічого не сказала, бо хто його знає, що брехати. Та й погляд демона ясно давав зрозуміти: він нізащо не повірить.

— Яка ж ти неймовірна жінка! — захоплено виголосив Фантик-романтик, тягнучи до мене свої лаписька.

Мені б продовжувати грати в недоступність, а натомість — я зробила крок назустріч.