29

***Лінель***

Відтоді, як я дозволила собі слабкість і поцілувала Фатума, минуло кілька днів. Увесь цей час між нами панував дивний нейтралітет.

Мені, якщо чесно, було соромно за свою поведінку, а демон… Ну, він вирішив дати час, щоб я прийняла рішення самостійно.

Ось тільки вбив собі в голову, що має навчити мене битися. Чоловік боявся, що я можу втрапити в халепу, а його не буде поруч.

На хвилинку, це той самий Фантик, що обіцяв завжди оберігати мене, ховаючи за своєю спиною. Ох уже ці чоловіки. Сім п’ятниць на тижні.

Навчання починалося сьогодні. Тому я, вся така гарна й неповторна, вийшла на подвір’я, де на мене вже чекали Міра, Фатум і Кай.

Так-так, мені здалося, що для такої важливої справи слід зібрати власну команду мрії. Гаразд, я несу дурню. Просто хотіла, щоб Фантик і Кай нарешті знайшли спільну мову, бо вони обоє для мене важливі. А Міра — моя подружка, з якою нам було комфортно навіть мовчати.

Життя — цікава річ. Ось ти сам, нікому не потрібний і всюди зайвий. Аж тут у розмірений плин буденності вриваються ті, хто змінює твоє ставлення до світу рівно на сто вісімдесят градусів. І вже не такий і важливий той спокій, якщо друзів немає поруч.

Поки що демона я розглядала з позиції друга. Привабливого та з хорошими навичками в області поцілунків, але все ж друга. Щоправда, цілувалися ми тільки двічі, але то було щось неймовірне.

— Лі, — Міра штрикнула мене ліктем. — Ти почервоніла, мов здоровенна бурячина. Зізнавайся, про кого мріяла?

Погляд подружки вказав на демона й ельфа, які про щось натхненно сперечалися. Слів я не розібрала, але швидко зметикувала, що вони ніяк не можуть узгодити наш із Мірою план навчання.

— Ні про кого я не мріяла, — збрехала, навіть бровою не повела. Талант, йойки-бойки, як то кажуть, квасом не проп’єш. — Подивися на них. Звичайні середньостатистичні демон та ельф. Нічого надзвичайного, — навіть пирхнула для переконливості.

Окинувши мене поглядом у стилі «мені хоч не заливай», подружка промовила:

— Тобто для тебе два двометрових чоловіка з натренованими, мов у атлетів, тілами — то нічого особливого? Ти, може, того, очі протри, — водяниця примружилася, цмокаючи язиком. — Та за таких будь-яка дівчина б таку бійку влаштувала, що тільки патли б і літали.

— Не на себе натякаєш? — підозріло зіщулившись, спитала я. — То забирай будь-кого. Мені не шкода, — ще й головою мотнула, щоб волосся з обличчя ефектно злетіло, мов у головної героїні книги.

«Ех… сумно, що про мене ніколи не напишуть… ні речення, ні абзацика. Не те щоб цілу книгу», — подумала собі, а на душі стало якось гірко.

— Прямо будь-кого? — перепитала Міра, а в очах зблиснув лукавий вогник.

— Пфф… кого забажаєш.

— Фатум, — твердо мовила водяниця.

— А чому це відразу Фатум? Ти подумай і придивися до Кая. Он який гарний ельф, — діловито правила я. Бо хто ж так швидко вибір робить? Потрібно все гарненько зважити, а не рубати з плеча.

— Фатум, — подруга склала руки на грудях.

— Ну нащо тобі те демонисько. Ти дивися в перспективу, — я розвела руками. — Кай — принц. Обереш його й станеш колись королевою. Перед тобою відкриються такі можливості, що кататимешся, як сир у маслі…

— Фатум, — дівчина була незворушною.

— Дався тобі той Фантик! — зло буркнула я.

— Фатум… — передчуваючи бурю, Міра виставила перед собою пальця. — Ось про кого ти мрієш, але чомусь уперто відкидаєш це. Люба Лі, — вона обійняла мене за плечі, — я зовсім не претендую на твого демона. Просто хотіла наочно показати, що ти маєш до нього почуття. Відкрийся вже їм нарешті. Дай йому шанс — дай шанс вам обом.