28

***Лінель***

Ну чому завжди так складно? Чому кожен потребує мати все або нічого? Хіба ж не існує золотої середини, яка б задовольнила усіх?

Звісно, я нічого такого не сказала Фатуму. Була б моя воля, то взагалі б мовчала. Та не могла дозволити собі цієї розкоші. Не тоді, коли серце демона відбивалося ехом навпроти мого власного.

— Я... — голос затремтів, але я змусила себе продовжити. — Ти не чужий, і мені добре поруч із тобою, — зізнання, від якого вздовж хребта прокотився невеличкий розряд струму. — Але цього не достатньо для того, щоб з’явилися «ми».

— Тобі потрібен час? — разом зі словами з рота демона зірвався гарячий подих.

Зненацька я відчула, що не хочу більше нічого говорити. Не бажаю колихати повітря пустими поясненнями.

Я потягнула Фатума за комір, знищуючи останні міліметри між нами. Вуста зустрілися. Обпалюючи одне одного солодким трунком, вони розімкнулися назустріч потребі.

Це наш другий поцілунок, але відчуття були казковими. Немов я купалася в чарівливих сонячних променях. Ніжилася на березі річки, слухаючи дивовижний шепіт тихих вод.

Не темне бажання, що знищувало все на своєму шляху. Ні. Це світло. Яскраве, із золотавими спалахами, що не знають лукавства.

— Ти потрібна мені... — прохрипів Фатум, відірвавшись від мене лише на мить.

Але навіть цього часу вистачило, щоб зрозуміти: він теж потрібен мені. І вже неважливо, що я все життя ненавиділа демонів. Бо саме цього демона не сила відштовхнути.

Мені хотілося вирвати з книги свого життя абсолютно всі сторінки, де мене змушували ненавидіти. Де я була знаряддям для досягнення чиєїсь мети. Де мені брехали й принижували.

— Пообіцяй, що ніколи не скривдиш...

— Т-с-с... — чоловік ласкаво спинив мене. — Краще я пообіцяю тобі свою вірність. А ще, — він поглянув мені у вічі так, ніби цієї хвилини збирався відкрити найбільшу в світі таємницю, — я завжди оберігатиму тебе, мила квіточко. Запам’ятай: ти моя душа, без якої я лиш порожня оболонка. Що б не трапилося, знайду до тебе шлях і закрию від усіх бід. Ти будеш за моєю спиною, бо там безпечно.

Фатум говорив щиро. Тієї хвилини він справді вірив у те, що так і буде. Але не можна звинувачувати його в цьому. Адже навіть демон долі не спроможний уникнути злого року.

Та це лише майбутнє. У теперішньому ми поруч і якоюсь мірою щасливі.

— Дякую, — я міцніше обійняла його, притискаючись якомога ближче.

Нині моїм найбільшим бажанням було насолодитися цим моментом сповна, залишаючи все погане за спиною. І, можливо, це ще не кохання, та я вже не впевнена, що ніколи не подарую своє серце привабливому демону.

— А тепер відпочинь, — чоловік ніжно поцілував моє чоло, заправивши пасмо волосся за вухо.

— Ти побудеш зі мною? Не підеш? — запитала, боячись почути «ні».

— Звісно, я буду тут. Оберігатиму сон своєї тендітної квіточки.

Кивнувши, він підклав мені руку під голову. Не замислившись ні на мить, я лягла. Обіймаючи демона, тепло посміхнулася йому й заплющила очі.

Фатум щось говорив, але я не могла розібрати слів. Чи не вперше в житті заснула швидко: без тривог і страху, відчуваючи неймовірну легкість.

Дивно усвідомлювати, але саме біля демона я знайшла свій омріяний спокій.