28. Марісе. Безнадійна ситуація

Умови були не дуже прості, але ми пройшли вже забагато випробувань, щоб здатися перед фіналом. 

— Давай я сяду тобі на плечі, так буде зручніше, — сказала я Рунару. 

— Азуро ти не проти? — Рунар скосився на Азуру. 

— Не задавай дурних питань, — знизала плечима Азура. — Вилазь уже, Марісе!

Я кивнула, і Рунар підсадив мене собі на плечі. Тепер я ніби дивилася на всіх трохи згори. 

— Починаємо битву по свистку! — заявив директор. — Над стадіоном зараз зʼявиться табло! Там буде відлік часу, година, як я і казав!

Всі приготувалися, а коли пролунав свисток, на стадіоні  почалися змагання. Зі свого “спостережного пункту” я бачила Азуру, яка підбігла до Ільтара, що тримав на плечах Гестію, і спробувала торкнутися дівчини, але тут перед нею з'явився Яромир і направив на неї руки. Я побачила, що Азура зупинилася і стала протирати очі. 

— Здається, вона нічого не бачить, цей маг щось зробив з її очима! — вигукнув Артур. 

— А таке хіба не заборонено? —  я злякалася за подругу. 

— Це ж магічна битва, свої сили використовувати не заборонено, — похитав головою Рунар. — Марісе, точно! Ти можеш використати ту силу…

— Ні, Марісе! — сказав Артур. — Ти не маєш використовувати її. Просто сиди на місці, ми впораємось самі!

Я все ж подумала, що маю щось зробити, бо інакше ми зараз програємо, і байдуже на ті “відкати”. Але Азура, на превелике щастя, вже, здається, прийшла в норму. Тільки Ільтар з Гестією були вже далеко. 

І раптом я побачила, що до нас підбігає якийсь незнайомий хлопець.

— Артуре, увага! — гукнула я. 

— Так! — Артур став в бойову стійку, тримаючи свій меч на рівні грудей двома руками. 

Той хлопець підняв свій меч і кинувся на нього. А я побачила, що ззаду до нас підкрадається ще один супротивник. Мабуть, перший мав на меті відволікти Артура, але Рунар теж помітив другого і виставив перед ним щит саме тоді, коли той підстрибнув з простягнутою вперед долонею, щоб торкнутись мене.

— Не відпущу! — вигукнув він, коли не пробився і з його руки ніби блискавка вилетіла. 

Рунар накастив одразу декілька шарів щитів і блискавка вдарила в них, пробиваючи один за одним, а на останньому залишивши тріщини. 

Мені було страшно, що зараз він дістане до нас, але тут нагодилась Азура, яка спрямувала на противника сильний струмінь повітря, такий, що він буквально відлетів до самого краю стадіону. 

— Я таки їх дістану! — вигукнула Азура, мабуть маючи на увазі команду Ільтара, з якою в неї були свої рахунки.

— Азуро, ти маєш отримати нам бали! — вигукнув Артур, нарешті розправившись зі своїм першим супротивником, який тепер лежав вирублений на землі. 

 — Не сумнівайся, отримаю, — огризнулася вона і за мить зникла у натовпі інших учасників. 

Раптом Рунар вигукнув:

— На Азуру йде одразу дві команди, вони скооперувалися! Це ті близнюки і та команда з павутинням! Вона не витримає! 

 — Я піду допоможу їй! — сказав Артур. 

— Охоронець не може відходити від наїзника! Ми маємо йти всі разом! 

 — Тоді ходімо, — сказала я. — Без Азури ми не дамо собі раду, вилетимо одразу…

Ми рушили туди, де була Азура, і коли порівнялися з нею, Артур теж кинувся в бій, але ворогів було більше, вони, певно, точно змовились проти нас, об’єднавши свої зусилля.

Я з усіх сил намагалася знову повернутися до того стану, коли я передбачала дії суперників, але в мене не виходило сконцентруватися, ніби щось заважало. І тут я побачила у повітрі ту саму магічну павутину, що й тоді в лісі, вона кружляла навколо нас із Рунаром, торкалася нашого волосся, рук, обличчя, і я відчувала, що ця павутина забирає у нас  енергію. 

 — Артуре! — гукнула я. — Допоможи! 

Минулого разу йому вдалося розрубати ту павутину, але зараз його оточили двоє магів з команди Ільтара і не давали підійти до нас. 

А позаду нас  з Рунаром з’явилося ще двоє ворогів. Ситуація здавалася зовсім безнадійною…