Пролог

-Я ненавиджу тебе.-хлопець забрав рукою гірку сліз,що зібралася біля його ока і тихо похлипував сидячи у кутку кімнати міцно притискаючи подушку.-Краще б ти померла,аніж мама!
Данилко схопився за колиску у якій лежала новонароджена сестра.-вона кричала на всю кімнату будучи залишеною на самоті,поки він дивився ненависно споглядаючи дитинча.
Через декілька хвилин до палати роддому забігла схвильована медсестра.Вона стала у дверях і сумно спостерігала із болем у серці за дитиною,яка втратила годину тому найближчу людину в його житті.
*Підійшовши, Соломія-як писало на її бейджі поклала теплу руку на мою голову.У її очах також були сльози,сльози співчуття.Вона сіла на коліна,щоб вирівнятись зі мною зростом, після чого взяла моє лице в свої долоні й тихенько сказала
-Я заберу дитину на огляд,а тебе попрошу піти до батька,гаразд?
Він не збирався відходити,а натомість ще більше стиснув колиску
-Мені шкода...та знай,що твоя сестра тут не винна 
Соломія забрала її і понесла довгим білим коридором.На мить мені прийшла думка,що краще б вона й не поверталася.Можливо,нехай вона впаде чи помре від неякісно зроблених прививок.
Він розридався й повільно не зводячи очей почав йти не відпускаючи подушку,яку сильно-сильну тримав поряд.Вона давала йому те,чого не вистачало тоді дитині-близкість.Обіймаючи він уявляв замість неї маму і її теплі,щирі обійми.
Батько сидів спиною до входу в операційну.Цого обличчя було червоним і дуже виснаженим.Мій сміливий,добрий батько,який вчив мене бути мужнім й достойно не подаючи виду проходити будь які складнощі зараз у відчаї плакав у лікарні.Тоді це стало переломним для мене і все,що я зміг це підійти ближче ставши навпроти.Він піднявся й попросив тітку відвезти мене додому,щоб він мав змогу підписати документи.
Вона купила мені пляшку води і батончик Snickers, взадила на заднє сидіння невеличкої автівки зробивши спробу якось розвесилити мене.
-Де зараз моя мама,Іро?З нею все в порядку-я задав їй це питання поки вона пристібувала мене ременями безпеки
-Я не знаю,милий,проте їй точно краще ніж у цьому паршивому світі
Тітка Іра була молодшою сестрою мого батька із різницею у величезних 10 років.Коли батьки сварились вона завжди ставала на сторону мами, кажучи,що та їй рідніше кровного брата.Вона також болісно сприйняла втрату та казала,що та радше сказала б купити пляшку пива й випити його сміючись над її смішними відео з кулінарними уроками на YouTube,аніж горювати.
Вдома Іра ввімкнула новини,де повідомляли про смерть дружини одного з найбільших бізнесменів Києва-Сергія Гордієнко.Телеведуча зробила здогадку чи це виникло взнак помилки лікаря,що проводив пологи,та яка доля очікує самого Сергія.Тітка побачивши мене в дверях вимкнула телевізор сказавши підійти ближче.Вона поцілувала мене в лоба й поклала голову собі на коліна.Іра почала розповідати історії про їхнє знайомство із матір'ю,про те,як вони весело проводили навчальні будні у Львові,про її першу спробу закурити сигарету.Це заспокоїло мене,дало якесь поняття,що вона залишиться у моїй пам'яті і серці на все життя
Тієї ночі батько з'явився близько п'ятої із сплячою дитиною на руках-це була моя омріяна сестра.Він покликав тітку на кухню де вони разом сіли за стіл,підозрюю обговорюючи дитину.Вона побачивши її,відразу вхопила на руки і заплакала
-Як назвали?
-Поліна,вона хотіла,щоб доньку так звали-він усміхнувся й потер підборіддя рукою...

Я був таким дурнем коли декілька років просив маму про братика чи сестричку очікуючи надійного друга,а отримавши об'єкт огиди й лютої ненависті, і так:
-Здохни,Поліна!