Стежками веселкового дитинства

Осінь

Вже щебету птахів не чути…
І часто дрібний дощик шелестить…
Не вічно ж літу-літечку в нас бути?
І лист барвистий з дерева летить…

Напевне, падав дощик кольоровий,
Бо хто ж розфарбував все навкруги?
Чому ж тоді лист жовтий і червоний
На землю плавно падає згори?

Паде листочок клена чи калини -
І хай навколо зачека весь світ…
Бо той листочок вітер, мов дитину,
Кладе в колиску он там в траві.

А ця трава – тепленька, мов перина,
Шовкова, різнобарвна, як килим.
І спати йде туди один листок-дитина,
А інший поспішає вже за ним.

Аж з-за хмаринки сонце вибігає
І з неба – глип, весело, навкруги
На тихий ліс і на степи безкраї,
Осиротілі, чорні вже лани.

Всміхнувся світ, всміхнулось сонце світу.
Затріпотіло листя різнобарв’ям вмить,
Злетіло вниз - і ось його без ліку
Ковром картатим на землі лежить.

Подобається

#3678 в Різне
#953 в Поезія
#769 в Дитяча література

Відредаговано: 08.02.2021