Розділ 4

Дорога була довгою і дратівливою. Я посприяла ще не одній страті, погубивши і поламавши не одне життя і долю на шляху до Львова. Город був, красивим, но нажаль не привітним. Багато бідних обідраних, голодних людей, які ледь пересувалися по вулицях. Ну що я тут забула? Що мені тут потрібно знайти? Цілий день неспішно прогулюваль по місту, побувала в кафе, тут виявилась дуже смачна кухня і шоколад. Відпочинок псували знедолені. А так мені навіть сподобалось.
- Дакота! Сестричка, це ти,чи знову мара? - якісь сухоребрий хлопак вхопив мене за щиколотку. Уже хотіла гидливо відштовхнути його ногою, но з жахом упізнала в ньому свого маленького Микиту. Кинулась обіймати уже молодо хлопця, забитого і замореного голодом
- Микитка, моє сонечко... Як же так! - міцно обійняла єдину дорогу мені людину, та що там єдине живе створіння якого я люблю в усіх світах! Тримаючи його голову, як мале дитя почала заколісувати свого брата. 
- Дакі, я так хотів побачити тебе на останок! Довго просив і молився до бога звести наші шляхи бодай ще раз перед моєю смертю.
- Дурнику, яка смерть я нікому тебе не віддам - дівчина підняла заплакані очі і зустрілась зі смертю, ось і настала пора благати. Цей скряга не підпорядковується:ні небеса, ні аду
- Незабирай його! Нехай краще мене! Не ціпай! Не ціпай! Він навіть ще не встиг толком пожити! Сьози пекли мої оці, руки горіли, а сумління жерло з середини. Це моя вина, це я зробила, я допогла цим нелюдам замордувати бідних людей. Це  розуміння прийшло так неочікувано, як і бажання розкаятись і виправити все те що наробила. Біле світло осяяло мої руки і знизу хлинуло тепло спрямоване прямо на Микиту, впалі щоки набрались, кості обросли м'язами і мій братик відкрив блакитно- небесні очі та посміхнувся
- Я завжди знав, що ти мій особистий ангел відправлений богом! - хлопець на радощах зжав в обіймах давню знайому, дівчину, яку вважав сестрою і посланником з небес
- Маленький мій, ти навіть не уявляєш як ти помиляєшся !
- Ти зовсім не змінилась з нашої останньої зустрічі, така ж молоденька - хлопець легенько потріпав світло-русяве волосся - Нехвилюйся я не задаватиму лишніх питань
- Тобі, я розповів усе! Де ти живеш? 
- Тут за рогом, ходімо - брат привів мене скоріше до сараю чим в домівку но мене це вже не хвилювало. Я спокійно присіла на стареньку лавочку і почала розповідь, а початок мій був у пеклі.
- Я зрозумію, якщо ми більше не побачимось, але дозволь допомогти тобі!- хлопець, посміхнувся і обійняв мене за плечі
- Я ніколи не відмовлюсь від тебе, буть ти чортом, хоть самим чистим злом! Для мене ти ангел, який оберігає мене від смерті, саме так тебе я бачу. В тобі більше добра, чим здається - Його слова заділи невидимі струни моєї сутті, душі, якщо вона є... Всередині гріє тепло і надія. Я виправлю те що накоїла, скільки б часу це не зайняло. Що ж час змінити пріоритети. Вперше перед очима сплив спогад про падшого ангела, можливо скоро в мене буде схожа доля