Стежинами Оханкано

Частина 1

Анхана

(Anjana)

-1-

Середню школу Роке закінчив на сімки та вісімки і заявив про намір вступити на доуніверситетський курс. Матері він аргументував своє рішення тим, що повний курс відкриває всі можливості: і Другий ступінь Спеціальної Технічної освіти, і Університет.

Вона це його рішення гаряче підтримала. Він же, поки говорив, дивився в стіл і не бачив її обличчя. А обличчя її здригнулося; просто, поки він піднімав очі, вона встигла привести своє обличчя в порядок.

Потім він подумає, що мати мабуть була впевнена, що він обере Перший ступінь Спеціальної Освіти, щоб через два роки знайти хоч якусь роботу і почати заробляти. А там вже можна піти на Другий ступінь, тому що з одним Першим в наш час далеко не заїдеш.

Потім він буде лаяти себе, що не замислився над тим, що на одну зарплату зависнути на п'ять років в університеті – це складно. Університет – це довгостроковий вклад, дуже довгостроковий. Він думав: нікуди не доведеться їхати, знімати кімнату. Історію та літературу він дуже любить. Безробіття серед випускників університетів? Ну...

У вересні почався навчальний рік, а наприкінці листопада мати повідомила, що їй запропонували контракт на чотири роки в Англії. Що вона запросила його ще два роки тому, але відповіли ось тільки що.

Що вирішальним фактором стало володіння нею англійською на добротному середньому рівні з професійним ухилом. Шекспіра в оригіналі вона не осилила б, але з англомовними пацієнтами – траплялися й такі – спілкувалася без труднощів.

Що оклади медсестер в Англії не можна порівняти з іспанськими, жити вона буде там одна, тому витрат – мінімум. Вдасться щось заощадити. А це дуже важливо.

А він поки поживе у тітки Ортенсії. Якось так вийшло, що інших родичів у матері не було. А родичів по лінії батька Роке і зовсім не знав.

Він і батька-то пам'ятав смутно. Той подався до столиці за великими грошима і востаннє приїжджав у відпустку років сім або навіть вісім тому. З того його візиту Роке пам'ятав тільки часті розпитування про те, як він буде вчитися – добре чи погано. Значить, він тоді тільки починав школу. Потім батько зник, а питати про нього у матері Роке не наважувався.

Не сказати, що він сумував за татом. Той з ним не грав, нічого вони не майстрували, нікуди не ходили разом.

Пам'яталося ще, крім розмов про майбутні шкільні успіхи, постійне невдоволення батька.

Мати працювала хірургічною медсестрою в центральній клініці – робота позмінна. Роке вже не був немовлям, але на вечірні та нічні години своєї відсутності мати наймала няню – у сусідньому під'їзді жив молодий безробітний вчитель. Цей хлопець доводив до сказу батька, який більше був відсутній, ніж присутній. Ревнував він, чи що?..

Роке тільки у п'ятнадцять років замислився про можливість такої причини батьківського крайнього невдоволення. Але і тоді не зміг уявити собі разом сміхотливого двадцятип'ятирічного Маноло і свою вічно втомлену сорокарічну матір. Такі комбінації можливі тільки у знаменитостей з глянцевих обкладинок.

У свої рідкісні приїзди батько все збирався кудись піти, поїхати, а у матері була зміна, або вона приходила зі зміни, і тоді все щось готувала, мила і прасувала.

Ще пам'яталося, що батько наполягав, щоб мати залишила роботу, «сиділа» б вдома. Тоді вони ходили б кудись, їздили.

Після цих його слів завжди починалися розмови про гроші і питання, на які б у такому випадку гроші вони ходили б куди і особливо їздили. І – що таке вже було, тільки окремо: вона «сиділа» вдома, а він ходив і їздив.

Після цього батьки сварилися. Коли вони ходили востаннє кудись утрьох, Роке не пам'ятав. А потім батько перестав з'являтися. Спочатку це було дивно, потім – підозріло, а потім звиклося. У квартирі стало тихо, припинилися розмови на підвищених тонах.

Він, Роке, навчався, мати працювала. Вона навіть стала краще виглядати. Завжди була повненькою, а тут схудла, стала носити сукні, а не одні джинси і футболки, «видерлася», як сама вона жартувала, на підбори. Коли Роке виповнилося одинадцять, він вирішив, що батьки розійшлися, а тепер готуються до розлучення. А коли вони розлучаться остаточно, цього вони від нього приховати не зможуть.

І ось, значить, він поїде жити до тітки Ортенсії і дядька Тіто, а вона полетить до Англії. Оскільки мати сама ні словом не обмовилася про батька, його участь у кампанії не передбачалася.

Роке мовчав, пригнічений новиною, і гнав геть думки про те, що це він своїми університетськими планами погнав матір до цієї чортової Англії. А мати говорила, що все не так вже й складно. Що Альконес – не таке вже й погане місце. Школа державна – так і тут він ходить до державної школи. Що поживе там в екологічному раю. Що відмовитися від цього контракту – не мудро. Що квартиру вони здадуть, і буде їм чистий прибуток. А через два роки, якщо він вступить до університету, дещо накопичиться, він подорослішає, та й взагалі – там буде видно.

Це вона так вмовляла його і втішала. Він мовчав і мовчанням своїм погоджувався. Розуміючи, що влаштувати істерику під заголовком «Мамо, не їдь!», було вже занадто пізно. Та й взагалі, в п'ятнадцять років такі істерики влаштовувати непробачно.