34

(Соня)

Я сиділа в машині Руслана, відкинувшись на сидінні, і відчувала себе королевою.

Тренування пройшло просто ідеально. Після того, як Андрій з тампонами в носі нарешті зник, ми залишилися вдвох.

Я присідала, віджимала, тягнула — і кожного разу ловила на собі його погляд. Не просто професійний, а трохи довший. Трохи гарячіший.

Ха, зеленоокий, ти теж не залізний.
Тепер треба було добити справу.

Я крутила в голові фразу вже хвилин десять, але все не наважувалася. «Соню, не будь трусихою. Ти ж тільки що спеціально спеклася від одного телепня. Один раз бос уже зіграв роль твого хлопця — зіграє і вдруге».

Я глибоко вдихнула.

— Руслане… у мене до вас була б дуже-дуже важлива просьба.

Він кинув на мене швидкий погляд, не відриваючи очей від дороги.

— Кажи.

— Я навіть не знаю, як це правильно сказати… — я почала крутити край майки, роблячи вигляд сором’язливої. — Це трохи… незручно.

Руслан посміхнувся кутиком губ.

— Соню, після сьогоднішнього дня, я вже мало чому здивуюся. Кажи прямо.

Я зітхнула, ніби мені було дуже важко.

— Добре… Мій колишній знову почав мені писати, і це незважаючи на блокування. Знаходить нові номери, пише через друзів, взагалі дістає. Я хочу раз і назавжди поставити крапку. І для цього… мені треба, щоб ви… ще один раз прикинулися моїм хлопцем. Просто зустрітися з ним ненадовго, показати, що я вже з кимось, і все. Більше нічого не треба.

Руслан мовчав секунд п’ять. Потім кліпнув.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Я знаю, що це звучить дико. Але ви вже один раз це робили, і вийшло непогано. А я… — я зробила паузу і посміхнулася наймилішою посмішкою, — …в обмін обіцяю цілий тиждень не скандалити ні з ким на роботі. Ні з Настею, ні з Катею, ні з ким. Буду зразковою асистенткою.

Я бачила, як у нього засяяло обличчя. Очі буквально заблищали.

— Тиждень без скандалів? — перепитав він, ніби не вірячи своєму щастю.

— Цілий тиждень. Навіть якщо хтось мене дуже вибісить, я просто посміхнуся і скажу щось ввічливе.

Руслан потер підборіддя, потім кивнув.

— Добре, згода. Коли треба?

— Я напишу йому і домовлюся на найближчі дні. Дякую!

Всередині я вже потирала рученята і танцювала.

«Отак, паскудо колишній, зараз ти побачиш, що втратив. А Руслан… ну, він отримає тиждень тиші. Всі в плюсі».

Ми доїхали до мого будинку. Машина зупинилася. Я вже збиралася відстебнути ремінь, коли Руслан раптом нахилився до мене.

Серце в мене підскочило до горла.

Що? Навіщо? Зараз? Тут?

Між нами повисла така напружена пауза, що я чула тільки своє дихання і його. Він був дуже близько. Так близько, що я бачила маленькі золоті цятки в його зелених очах.

Я завмерла, як дурна. «Невже він… зараз…»

Руслан простягнув руку і дуже обережно дістав щось з мого волосся.

— Ось, — сказав він тихо. — У тебе на волоссі було.

Я сиділа, як ідіотка, з відкритим ротом.
Листочок. Просто листочок.

Всередині мене все закипіло. «Трясця твоя мати! Я вже подумала… а він… листочок?!»

Я швидко відвернулася, відстебнула ремінь і буркнула:

— Дякую. Спокійної ночі.

Вийшла з машини, грюкнувши дверима.

Ідучи до під’їзду, я бурчала собі під ніс:

— Нафіг мені це треба… Три тисячі таких красунчиків ходить по вулицях! Навіть якби він справді захотів мене поцілувати, я все одно б не погодилася! Теж мені, листочок бачте у волоссі! А в тебе стружка у мозку!