25

(Соня)

Ох, як же я ненавиджу понеділки. Особливо після вихідних, коли ти вже встигла відчути смак свободи, а потім тебе знову затягують у цю офісну трясовину.

Взагалі, я створена не для роботи, я створена для кохання та відпочинку!

Влетіла в офіс о 8:47 — спеціально пізніше, ніж зазвичай, бо хай знають, що Соня не та, кого можна тримати на короткому повідку. Хай розуміють, що я не така вже й передбачувана!

Бос вийшов за кавою, а на моєму столі чомусь лежала купа паперів. І оце все я маю розглядати? Але ж ці документи стосуються бухгалтерії а не мене!

Першим приколом дня стала бідолашна Катя з тієї самої бухгалтерії. Вона підійшла з якоюсь коварною посмішкою, і приторно заспівала:

— Соню, можна тебе попросити глянути? Тут щось не сходиться, а Руслан сказав, щоб ти…

— Ага, звісно, — перебила я, навіть не піднімаючи очей від монітора. — Бо Руслан вирішив, що я тут ще й калькулятор на двох ногах. Давай сюди своє «щось не сходиться», тільки швидко, бо в мене зараз настрій такий, що я можу ці доки просто спалити разом із тобою.

Катя кліпнула, почервоніла і швидко втекла.

Добре. Хай боїться. Мені легше, коли всі тримаються подалі.

Другим до мене причалапав Артем.

— Чого тобі? — підозріло поцікавилася я.

— Ти ж в нас така розумна і працьовита, Соню, треба твоя допомога! — сказавши це, він звалив мені на стіл ще гору паперів. — Без тебе ми ніяк не зможемо це зробити.

Оце вже було геть підозріло.

Вирішили помститися мені і нагрузити своєю роботою, щоб я не справилася і Руслан мене звільнив?

Від злості з моїх вух ледь пар не повалив: не вийде, мої бубочки! Там де ви вчилися — я викладала.

А потім я помітила одну прилипчиву курку з маркетингу. Як її там… Настя? Так, Настя.

Височенька, з довгими ногами і вічно злегка розстебнутою блузкою. Вона вже втретє за останню годину заходила до кабінету Руслана. І щоразу з якоюсь новою «дуже важливою» папіркою в руках.

Перший раз це було «питання по презентації», другий — «треба уточнити бюджет», третій — просто «хотіла порадитися».

Порадитися вона хотіла. Ага. Порадитися, як краще на нього повиснути, мабуть.

Я сиділа за своїм столом і кипіла. Чому мене це так бісить? Щось мені не подобається, що ця нахаба знову прослизає повз мій стіл, і вперто преться до боса.

Гм, це ж не моя справа.

Руслан — не мій чоловік, не мій хлопець, навіть не друг. Він просто клятий бос, якого я терплю тільки тому, що мені платять гроші. І все.

Але чому тоді так хочеться сказати їй прямо в личко: «Слухай, курко, ти вже прописалася в його кабінеті чи як? Може, тобі ще матрац туди занести?»

Вона проковиляла знову з цією своєю солодкою посмішкою. Пройшла повз мене, ніби я повітря.

Я не витримала.

— Настусю, — покликала я солодким, аж нудотним голосом. — Ти вже п’ятий раз сьогодні до боса бігаєш. Це що, у тебе тепер абонемент на його кабінет? Чи ти просто фаворитка тижня?

Вона зупинилася і обернулася.

— Ой, Соню, ну що ти. Просто багато питань по проєкту. Руслан дуже допомагає.

— Ага, допомагає, — фиркнула я. — Особливо коли ти стоїш надто близько до його столу і кліпаєш метровими віями, немов опахалом. Ти взагалі крізь них щось бачиш?

Вона зніяковіла, але швидко взяла себе в руки.

— Ти щось не так зрозуміла. Ми просто працюємо.

— Працюємо, звісно. Я теж «просто працюю», коли сиджу тут і дивлюся, як ти вже півдня в нього в кабінеті тусуєшся. Може, тобі ще кавоварку туди перенести? Будеш йому каву варити, і собі заодно!

Настя почервоніла до коренів волосся.

— Соню, це вже занадто.

— Ой, вибач, — я театрально приклала руку до серця. — Я ж токсичка, забула? Мені можна. А тобі, видно, не можна, бо ти ж у нас хороша дівчинка, улюблениця боса.

Вона розвернулася і пішла геть, цокаючи підборами так, ніби хотіла ними мені по голові вдарити.

Я відкинулася на спинку крісла і видихнула.

Чорт. Чому мене це так зачіпає? Чому я взагалі реагую? Це ж паскуда Руслан, той самий, який мене дістає щодня, і змушує мене терпіти його зарозумілу пику.

І раптом я готова видряпати очі якійсь курці тільки тому, що вона до нього заходить частіше, ніж мені хотілося б?

Трясця. Це ненормально. Це дуже ненормально.

І найгірше — я не розуміла, що саме мене так бісить.

Те, що вона до нього ходить? Чи те, що він її пускає?

Можливо, мене просто дратує, що ця лінива маркетологова задниця саботує робочий процес, і відволікає усіх!