20

(Соня)

Я махнула рукою.

— Та що там обговорювати? Ви ж найняли мене асистенткою, от я вам і асистую.

Терпець мого боса увірвався.

— Соню, це не допомога, це справжня ведмежа послуга! Після того як ви виставили мене кретином перед моїми клієнтами, думаю, бажаючих замовити в нас рекламні послуги суттєво стане менше.

Моє обличчя скривилося.

— Ой, не перебільшуйте! Люди обожнюють креатив, люди обожнюють драйв, люди обожнюють, коли з ними спілкуються як з друзями. Це такий дружній вайб, атмосфера, розумієте?

Бісючий начальник різко встав і одним махом закотив рукави.

Що це він збирається робити?

Ой, а раптом він з тих негідників, які підіймають руки на жінок?

Йой, де мій телефон? Треба викликати поліцію чи що?

Блін, забула свій телефон у їдальні. Доведеться якось по-іншому викручуватися.

Він уже підходив до мене ближче з розлюченим обличчям, на якому ясно простежувалися роздратування і злість.

— Соню, ви зараз…!

Я налякано відступила.
Треба терміново щось придумати.

Не вигадала нічого кращого, ніж скривити обличчя, прикрити його руками і почати схлипувати.

Руслан різко зупинився.

— Що з вами, Соню?

Я трохи привідкрила один палець, яким затуляла обличчя, і нишком подивилася на нього.

Він виглядав розгубленим, явно не розуміючи, як реагувати на мої сльози.

Ха-ха. Яких насправді не було. Але йому про це не обов’язково знати.

Я мала грати цю виставу до кінця, тому почала інтенсивніше схлипувати.

Якщо він побачить мене заплаканою, то передумає підіймати на мене руку або ще якось мене ображати. Хай відчує себе винним! Хай йому буде соромно, що він довів до такого нещасну дівчину. Нещасну, безпомічну асистентку, яка всього лиш хотіла йому допомогти!

Для більшої правдоподібності я додала до свого голосу підвивання і трохи істерики.

— Ви… ви… ви…

Він невпевнено зробив крок назустріч.

— Гей, що з вами? Вам потрібна допомога? Що сталося?

Я старанно зображувала ридання.

— Як вам не соромно підіймати на мене голос? Чому ви на мене кричите? Я всього лиш виконую свою роботу!

Він підійшов ще ближче, і я різко відсахнулася.

— Ні, прошу, не бийте мене!

Бос здивовано зупинився.

— У сенсі «не бийте»? З чого ви взагалі взяли, що я вас буду бити?

Я ще більше почала підвивати і верескнула:

— А навіщо ви закотили ваші рукави і так різко підійшли до мене? Ну, якщо вам так хочеться, я напишу клієнтам, що хтось просто помилився адресою і не туди відправив повідомлення! Скажу, що хтось пожартував невдало. Але ви не мали права так зі мною розмовляти і так кричати на мене! Ви сухий, черствий грубіян! 

Я знову нишком підгледіла між пальцями: Руслан стояв і кліпав, як телепень.