17

(Руслан)

— А ну, потримай!

Я вказав Андрію на штангу й опустився на лаву.
Він підійшов і став зручніше, щоб підстрахувати мене, а я стиснув зуби.

Раз-два, раз-два.

Крізь мої зуби зі свистом вилітало повітря, але я не зупинявся. М’язи роздулися, виставляючи напоказ вени, руки налилися важкістю, але я нісся на крилах адреналіну й кортизолу, не звертаючи уваги на ці дрібниці.

Закінчивши перший підхід, я відкрив кришку своєї спортивної пляшки й зробив ковток, витираючи краєм футболки свій запітнілий лоб.

Андрій теж зробив ковток, а тоді підморгнув.

— Ну як, Русе? Розкажеш про свій перший робочий день із цією істеричкою?

Я нервово пробурчав:

— Нема чого розповідати.

Андрій облокотився на тренажер і недовірливо скривився.

— Мало віриться, друже. Ну давай, розповідай уже.

Я потиснув плечима.

— Та нема чого розповідати. День як день.

Найкращий друг хіхікнув.

— Це ти комусь іншому задвигай, а мені лапшу на вуха вішати не треба. Ну давай, колись уже. А то я лусну від цікавості.

І тут мене наче прорвало. Я нахилився ближче до друга і, активно жестикулюючи руками, почав жалітися:

— Це жесть, братан. Справжня жесть! Вона в перший же день роботи перевернула весь офіс догори ногами!

Андрій засміявся.

— Хех, поки що нічого неочікуваного. А по-конкретніше можна?

Я втомлено зітхнув.

— Поки я ходив по справах, вона переставила столи, змінила мою табличку і пароль від вайфаю, викинула рослину, понаклеювала всюди дурні стікери й налаштувала проти себе всіх моїх підлеглих! Уявляєш?!

Усмішку Андрія треба було бачити особисто. Це було щось типу: «А я ж говорив тобі!»

— А що там із колегами?!

— Та вона наробила цілий ворох нових правил!

Андрій нерозуміюче схрестив руки.

— Ну так це твоя фірма, Русе. Ти контролюєш усе. Просто скажи всім, що вони не мають слідувати цим її нафантазованим правилам, та й усе!

Уявляю, як бро відреагує, якщо я скажу йому, що погодився на тест цих реформ.

— Гм, як би тобі сказати, чувак… Я затвердив її інновації у тестовому режимі.

Друг ледь не захлинувся водою, яку ковтав у цей момент, і почав кашляти.

— Що? Ти що, здурів?

Я трохи подумав і відповів:

— Знаєш, у мене в команді давно хромають результати. Деякі її ідеї оптимізації здалися мені цікавими, тож… — і одразу, випереджаючи обурення Андрія, я уточнив: — ти ж сам казав, що вона шарить у своїй ніші. Тож я вирішив погодитися, але тестово. Просто перевірити, чи стане краще.

Андрій заржав.

— А по-моєму, ти просто побоявся перечити цій дракониці!

Я заржав у відповідь.

— І це теж, друже. До речі, вона і цілується так само істерично.

Шок на обличчі Андрія сказав усе сам за себе.

— Ти що, Русе, зовсім поїхав кукухою? Вирішив із нею спати?

Блін, я і не подумав, як це звучатиме зі сторони.

— Та ні, трясця. Просто вона побачила свого колишнього і кинулася до мене благати прикинутися її хлопцем на пару хвилин, щоб йому насолити.

Андрій задрав брови до лінії росту волосся.

— Триндець. У неї ще й є колишній? Це або святий, або такий самий довбанутий, як і вона.

Я цілком поділяв думку друга.

— Це точно. Не уявляю, як цей герой витерпів її.