15

(Соня)

Ну звісно, мій новий бос погодився протестувати мої новаторські реформи. А як інакше?

Я спеціаліст у своїй справі і знаю, як домогтися класних результатів!

От тільки чомусь колеги неприязно дивилися у мій бік такими злісними поглядами, що ледь не пропалювали дірки в моїй потилиці.

Сподіваюся, на мене не чекатиме колективний булінг? Бо я сама кого хочеш забулю!

Я інтенсивно клацала по клавіатурі, складаючи графік для Руслана, і одночасно робила помітки біля номерів клієнтів, яких мала обзвонити.

А поки працювала, періодично дивилася поверх монітора на роботу своїх колег.

Хех, їм не сподобалося, що Руслан не скасував нововведення, а підтримав їх тестування. Ну нічого, звикнуть!

До мого столу раптом підійшов із чашкою той лисий, здається, Артем.

На мене одразу повіяло противним запахом, як із попільнички, чесне слово!

Ну, ми ще цим займемося. Не все ж одразу вивалювати на голови колег. Спочатку треба, щоб вони пройшли адаптацію.

— Еммм, Софіє, ми можемо поговорити?

Я закотила очі.

— Мене не можна називати Софією, тільки Соня!

Цей придурок вилупився на мене.

— Е-е-е… ну, еммм… добре, Соню. Ми можемо поговорити?

Я глянула на годинник.

— Ну прямо зараз — навряд. Мені потрібно дописати графік боса. А ви, Артеме, явно ще не доробили свою роботу. Краще в обідню перерву.

Обличчя лисого перекосилося. Так я і знала, що він не захоче витрачати обідню перерву і воліє пофілонити в робочий час!

Цей приятель уже хотів потупцювати від мене, але я його зупинила:

— І взагалі-то для кави є маленька перерва. І вона явно не зараз.

Я обережно простягнула руку і витягла чашку з руки ошелешеного Артема, який зовсім не чекав, що його каву так нахабно заберуть просто з рук.

Рука колеги автоматично потягнулася до правої кишені, де (я вже запам’ятала це) у нього ховалася запальничка.

І я його добила:

— У робочий час ми не п’ємо каву і не ходимо до запасного виходу. Такі нові правила, Руслан їх узгодив. Тож нумо працювати. Результати самі собою не з’являться, еге ж?

Я хлопнула його по плечу, намагаючись замотивувати на роботу, і цьому лінивцю не залишилося нічого іншого, як, стражденно зітхнувши, почалапати на своє робоче місце.