6

(Соня)

Встала з ліжка я завчасно — приблизно о шостій ранку.

Я все чітко прорахувала: якщо зберуся за дві години, то до місця своєї нової роботи доберуся приблизно на сорок хвилин раніше за інших працівників.

Навіщо мені так рано пхатися на роботу?

Ні, чашку я стерилізувати не збиралася.

Якщо чесно, цей прикол із чашкою я вигадала, бо мені хотілося трохи вибісити мажорика й помилуватися його ошелешеним обличчям, щоб трохи відігратися за те, що він відіш’є мене і не візьме на роботу.

Але не так сталося, як гадалося: новий бос виявився міцним горішком і таки прийняв мене на посаду. Тож принаймні прийду раніше, щоб цьому містеру Ідеальна-Білосніжна-Сорочка не спало на думку, що я йому набрехала.

У маршрутці було людей, як кільок у консервній банці. Усі ці дурні люди пхалися, штовхалися й бісили мене одним своїм існуванням.

Провівши просто безподобний час у набитому транспорті, я нарешті вивалилася звідти й почалапала до нового місця роботи, мріючи лише про одне — сісти й спокійно попити свою каву.

Але чомусь не врахувала одного: я стажерка, на роботі ще нікого немає, і офіс зачинений. А ключі мені ніхто не давав!

Трясця! Тепер я мушу стояти тут перед дверима, як жебрачка, і чекати, поки якийсь розумник нарешті не допхається до офісу й не впустить мене!

Що за дебільний ранок!

І це не моя провина! Бос мав врахувати моє побажання приходити раніше й видати мені ключі разом із кодом від сигналізації! Що за шарашкіна контора? Хто тут узагалі працює — безвідповідальні ідіоти?

Зла як чорт на весь білий світ, я почала притупцювати каблуками, бо ранок був досить прохолодний, і ще й на додачу мені різко захотілося в туалет.

— Соф… тобто Соню, ти що тут так рано забула?

Я різко розвернулася, почувши голос свого недо-боса.

— А-а-а, Руслане, ви вже тут? З вашої милості я стою тут, як жебрачка, чекаючи, поки хтось мені відкриє офіс. Я вимагаю матеріальну компенсацію: мої руки й ноги відмерзли через вас, і, можливо, я тепер захворію.

У голосі чоловіка почулося нескінченне здивування, перемішане з роздратуванням:

— Через мене? А ви, Соню, нічого не переплутали?

Я закотила очі.
Ну чому життя завжди посилає мені якихось телепнів на шляху?

— А через кого? Я вам чітко сказала, що приходитиму на роботу раніше за всіх. Ви мали це врахувати й видати ключі. А тепер у мене через вас буде цистит!

Бос скривився.

— По-перше, не перебільшуйте. Для того щоб заробити цей ваш цистит, мав би бути мороз, і ви мали б стояти з відкритою дупою не менше години. А ви, я бачу, у теплому пальті, і на вулиці температура не нижча за 10 °C.

Я відчула, як усередині закипаю.
Це він мені буде розповідати про цистит?
Який бездушний нахаба!

— Знаєте що? Я була б вдячна, якби ви не міряли мене по собі! Ви не потурбувалися про свою підлеглу! Це неналежні робочі умови!

Його трохи заспане обличчя перекосилося, а в зелених очах брюнетика застрибали іскри.

— Вас ніхто не змушував пертися на роботу ні світ ні зоря. І як ви уявляєте, щоб я дав ключі від офісу працівниці, яку щойно взяв на роботу? У мене багато цінних речей та паперів!