2

(Руслан)

Коли симпатична кандидатка на роль моєї асистентки увірвалася, мов ураган, у мій кабінет, я трохи прифігів — оце енергія!

Асистентка була мені вкрай потрібна!

Я вже збирався попросити друга, який приїхав до мене, щоб я продав йому акції, зібратися і їхати собі у своїх справах, як раптом гарненьке обличчя кандидатки витягнулося і стало схоже на довгий батон.

І чого це її так перекосило?

Я відразу зрозумів, що її праведна роздратованість спрямована зовсім не на мене, а на мого друга Андрія, який розслаблено розвалився в мене на столі з кавою в руці.

Цікаво, що при цьому обличчя мого друга теж не було безбентежним — він так скривився, наче йому до рота потрапила якась кислюща гидота.

Вони що, знайомі?

Андрій раптом нахилився ближче до мене і прошепотів на вухо:

— Братан, ця дівка капець яка проблемна, не бери її до себе!

Я зітхнув і попросив білявку:

— Будь ласка, зачекайте п’ять хвилин у коридорі.

Вона якось розгубилася — явно не очікувала, що в перші ж секунди співбесіди її виставлять за двері.

— Ал-л-ле-е…

Я повторив наполегливіше:

— Усього п’ять хвилин — і я вас покличу.

Ліниво повернувся до друга:

— Ну і?

Той тикав собі в рот зубочисткою і насмішливо дивився на мене.

— Що «і»?

— Друже, ти щойно змусив мене виставити за двері кандидатку, запевняючи, що вона капець яка жахлива. Не хочеш пояснити, у чому саме полягає цей жах? Ти ж знаєш, як мені потрібна помічниця!

Андрій закотив очі й закинув ногу на ногу.

— Братан, ця, з твого дозволу, «кандидатка» стажувалася в мене, і я не зміг витримати цей отруйний характер більше тижня. Вона реально жахлива — ходить по офісу і постійно робить усе на зло. Коли іншим холодно — вона вмикає кондиціонер, коли спекотно — вимикає його, бо їй нібито дує. Вона викинула в смітник три попільнички нашого колективу за тиждень. Постійно ходила й занудним голосом читала всім лекції, як треба жити. — В очах друга блиснув справжній страх, ніби ця токсична фіфа зараз змусить його знову найняти її. — Вона підвищувала на мене голос і постійно виправляла мене в усьому. Переклала всі мої папери, і я їх два дні не міг знайти. Хамила, язвила, стукнула нашого охоронця і послала на три букви нашого клієнта. І це ще далеко не все, що я тобі розказав.

Я недовірливо скривився, слухаючи сповідь цього сутулого собаки.

Ну не вірилося мені, що ця скромна, мила білявочка і справді була таким душним і уїдливим стервом, як мені описував тут Андрій.
Певно, він згустив фарби.

— А може, ти просто не вмієш нормально працювати з підлеглими і знаходити до них підхід? А як тобі її професійні навички?

Той зітхнув:

— Та не в тому справа, Руся. Спеціаліст вона класний, я не сперечаюся. Але оцей паскудно-зміїний характер просто неможливо витримати. Довелося негайно здихатися її, незважаючи на її шикарне резюме.

Шикарне резюме, професійні навички. Ось що мені треба!

— Хех, Андрію. Я все ж схиляюся до думки, що ти зараз дууууже перебільшуєш. Просто ти посередній керівник, який байдужий до потреб своїх підлеглих. Тим паче ти ще й бабій — певно, спробував залізти їй під спідницю, а коли вона відшила тебе, ти й придумав цю історію.

Андрій обурено схопився:

— Вважаєш, це я перебільшив? Ха! Давай укладемо парі?

Я відчув, як усередині завирувала воронка азарту.

— Яке саме?

Андрій криво всміхнувся:

— Якщо витримаєш її в себе на роботі два місяці — я віддам тобі свою Ламбу — бачив, як ти заглядаєшся на неї, — і профінансую твій благодійний фонд. Триста тисяч доларів — як тобі?

Я задумався — в принципі непогано. Але мені було мало.

— Окей, але тоді ще пофарбуєш волосся в зелений! А я що?

Андрій хитро примружив око.

— По руках, зелений так зелений! Але якщо ти не витримаєш її і звільниш раніше, ніж через два місяці, — віддаси мені двадцять п’ять відсотків акцій твоєї компанії.

Ееееех, була не була!

— Згоден! По руках!

Ми потисли одне одному руки.