1

Вже четверта компанія відмовила мені у вакансії на місце виконавчої асистентки генерального директора!

Я просто не розуміла — чому?

Йшла дорогою на співбесіду й обурено бурмотіла сама собі:

— Мене! З моїм ідеальним резюме, навичками управління календарем CEO та команди, координації рекламних проєктів, організації зйомок, кастингів, виїзних зустрічей та корпоративних івентів! Тьфу-кхе-хкхмф… — повітря збило мою зачіску, і волосся запхалося мені в рота, змушуючи відпльовуватися. — З моїм володінням Google Workspace, Asana/Trello, Slack, Figma і, насамкінець, ідеальною англійською!

Ну добре, чергова спроба влаштуватися — «SparkVibe», агентство середнього розміру, яке спеціалізується на digital-кампаніях, соцмережах, ТВ та зовнішній рекламі для брендів середнього сегмента.

Якщо вже й сюди не візьмуть — піду жебракувати світ за очі.

Що за фігня? Я прекрасний спеціаліст і можу бути просто ідеальним особистим помічником, який навіть нагадуватиме шефу, коли приймати таблетки.

Ну так, можливо, іноді деякі люди занадто нервують і дратують мене своєю тупістю, але ж я не винна, що навколо мене одні тупоголові барани та кретини, не здатні реагувати з нормальною швидкістю й не обтяжені інтелектом!

Піднялася сходами й різко постукала у двері кабінету.

— Доброго дня, я на співбесіду!

Переді мною на офісному кріслі сидів накачаний красунчик у білій сорочці, ошелешений моєю стрімкою появою.
А поруч із ним сидів…

О ні! Ні! Ні! Ні!
Схоже, сьогодні мене теж не візьмуть.

Поруч із красунчиком-брюнетом прямо на столі сидів мій колишній бос, у якого я стажувалася минулого тижня.

Цей мажорний паскудник відмовив мені у вакансії через тиждень стажування, заявивши, що не може взяти мене асистенткою, бо, цитую: «Навряд чи ми з вами колись знайдемо спільну мову».

Скінчилося все тим, що я грюкнула дверима й пішла з того місця, де не цінують компетентних співробітників.

Судячи з його підкочених ледь не до мозку очей, він теж мене чудово впізнав і щось прошепотів власнику агенції.

Накачаний красунчик суворо подивився на мене зеленими очима й попросив:

— Будь ласка, зачекайте п’ять хвилин у коридорі.

Я розгубилася.

— Ал-л-ле-е…

Він повторив:

— Усього п’ять хвилин, і я вас покличу.

Дідько, та за п’ять хвилин той колишній бараноголовий бос такого йому наговорить, що я точно залишуся без вакансії!