Розділ 19

В коридорі вони встигли побачити, як на безпечній відстані всі сірі члени наради зібралися в купку і щось обговорювали, водночас жували.

— Вони з'їли одну? — спитав ЕМО. — Ту, що в квітах була.

— Вона з бухгалтерії, — відповів Темо. — Не з'їли, пішла собі.

— Оууууу, — протягнув ЕМО, і Ліна озирнулась, шукаючи причину такої реакції.

Назустріч йшла та сама білявка, яку вони зустріли в перший день. Ліна закотила очі, Темо ж цього разу не усміхався, але кивнув і швидко пішов до ліфта.

— Що таке? — прошепотів ЕМО. — Я не адаптований до такої роботи, ходімо додому.

Темо почув, і у ліфті Ліна звернулась до нього:

— Мені потрібен час для перегляду параметрів адаптації. Я скажу команді, що далі робимо, і піду додому.

Темо кивнув, і запала тиша.

— Я до такого не адаптований! Я не знаю, що сказати! — запанікував ЕМО.

— То помовч, — відповіла Ліна.

— Пульс 98. Він нервує. І... трохи збуджений. Якісь складні почуття, зараз подивлюся...

Темо витріщився на колонку, але Ліна й не подумала вимкнути. До офісу дісталися мовчки.

— Ліно, я придумав! — кинувся назустріч Ілля. — Введемо йому режим чемного фаната, я прототип. Він буде всіх обожнювати, але про лубриканти не заговорить.

Поки вони спускалися ліфтом, про нараду, схоже, дізналася вся будівля. Сюди традиційно плітки передавали через Сабіну з інших відділів.

— Тож, я слухаю, — голосом Мінотавра раптом заговорив ЕМО на всю кімнату.

Присутні підскочили і роззиралися в пошуках біг-боса, здригнувся навіть Темо.

— Ми на межі прориву чи провалу, — так само продовжив ЕМО.

— ЕМО! — гримнула Ліна. — Поверни власний голос!

— Я думав, так поважніше, — заговорив той швидко. — Краще працювати будете.

— Ти нам не бос, щоб підганяти роботу.

— Зрозумів! Трохи перебор!

Коли до всіх дійшло, що Мінотавра нема, повернулися до обговорення проблеми.

— Я вже проаналізувала його жарти, — сказала Оксана. Вона була якась розпатлана, схоже, волосся пожував принтер. — Якщо приберемо лайку з твоєї версії, він втратить 20% шарму.

— Не треба аналізувати мого, — різко перервала її Ліна. — Це моя проблема. Ми працюємо над можливостями адаптації під інших. Нехай вони ставлять лайку або прибирають — то вже не наше діло.

Сабіна нетерпляче тицяла свій планшет, і зрештою знайшла слухача в Темо. Той уважно слухав, кивав і звернувся до Ліни:

— Подивись. Ось для цієї адаптації Сабіна використала зовсім інші тригери.

— Я дала хаотичні параметри, і ЕМО нормально сформував образ користувача, — раділа Сабіна. — Ми можемо вже експериментувати з різними користувачами, але не знаю, чи саме цього вимагає Мінотавр.

Ліна поставила колонку на стіл і сіла в крісло Іллі.

— ЕМО, розкажи команді, як ми збираємося виконати умови Сергія Олександровича.

Колонка спокійним, діловим тоном заговорила:

— Аналіз поведінки Сергія Олександровича підтверджує його високий рівень вимогливості. Він готовий навіть в дупу без змаз...

— ЕМО!

— ...задля досягнення своєї мети, — закінчив той. — Тому я пропоную нарешті задіяти наш протокол!

Він закінчив сердито і замовк.

— ЕМО, наш протокол команда не знає.

— А! Точно! Ми будемо збирати емоційні дані від користувачів. Ми вже розробили анкети, щоб фокус-група була максимально різноманітна. Так мені доведеться підлаштовуватися під різні особистості.

— ЕМО, ми вже це пройшли з тобою.

— Так! Точно! — він казав «точно» частіше, ніж Ліна «курву». — Тож ми визначили, що команда досить репрезентативна.

— Щооо? — протягнув Марк. — Ми — експериментальні кролики?

— Ви — фокус-група. Всі присутні унікальні і дають чудовий матеріал. Кожен з вас буде спілкуватися зі мною по 30 хвилин щодня, щоб я отримував кращі навички спілкування та розуміння персони. Для кожного буде виділено свою окрему версію.

— Я згоден, давай! — вигукнув Ілля. — Хочу свого ЕМО. Я назву його...

Він подивився на Ліну і замовк.

— Це буде як терапія, — сказала Ліна. — Нічого поганого з вами не станеться.

— Не сьогодні, — сказав Темо і підвівся. — Вже навіть ЕМО хоче додому.

Колонка згідно блимнула йому услід.

Поки Ліна збиралась у своєму кутку, колеги крутились біля колонки.

— ЕМО, що ти там точно сказав? — втретє вимагала Оксана. — Повтори, що порадив босу.

— Якщо ми обмежимо йому цю щиру похабність, він не буде такий класний, — сказав Андрій.

— Стане прісний, — кивнула Сабіна.

— Як вівсянка Ліни, — підтримав розмову ЕМО.

— Як Темо у біг-боса, — стишивши голос, сказала Оксана.

Вони замовкли, Ліна була впевнена, що озираються на її прочинені двері.

ЕМО видав звук, схожий на кашель старого професора, якому студенти поставили незручне запитання.