Розділ 13

— А от і твої, — Темо жестом запросив її у дещо іншу, вже напіввідкриту зону.

Тут було комфортніше, якщо порівнювати лише з рештою будівлі. Принаймні було кілька стін зі звичайними вікнами, хоч ті вікна, можливо, виходили і не на вулицю. Зараз вони були закриті щільними жалюзі.

— Команда, знайомтесь. Це Ліна Мороз, але ви й так її знаєте.

Вони сиділи за довгим столом, між місцями та моніторами були несподівано глухі перегородки — вочевидь, хтось тут теж має уявлення про особистий простір. Щоправда, присутні, схоже, звикли витягати шиї одне до одного, і тепер вміло припіднялися і показали голови, повернуті до неї — як гриби з-під коріння.

Надмірного порядку не було, але його явно намагалися створити. На одному кінці стояв стаканчик з маркерами, але навколо валялися такі ж маркери. Таця з чашками та батончиками сусідила з тими ж предметами, розкиданими по столу.

Вони були молоді, декому, може, й менше, ніж Ліні. Ось цей хлопчина — йому ж не більше двадцяти, нап'ялив футболку з найпопулярнішим мемом ЕМО. Фанат? Чи просто шукає підходи до керівництва?

— Цей, мабуть, найкращий робітник, — зауважив ЕМО, — весь в роботі.

Хоча йому просто лестив принт.

— Підкручу тобі об'єктивність, — сказала Ліна, не надто зважаючи, що її чують. Ці-то точно знають, що вона не сама з собою говорить. — Ми на роботі, звикай.

Команда прислухалася, але не могла почути «буеее» у її вусі, а їй самій хотілося луснути себе по навушнику. Але боляче було б тільки їй самій.

— Ліно? ТАККК! — після секундної заминки вигукнув «фанат». — Ти точно як в інтерв'ю! У тебе там був такий погляд, наче на зв'язку з іншопланетянами!

— У мене був дзвінок, — збрехала Ліна, але хлопчина її не слухав.

— Я вмикав це відео друзям! — а виглядав як гік, що живе онлайн. Чи Ліна просто шукає собі подібних? — І мамі!

— Моя ти бубочко, — проворкував ЕМО. — Мамина черешенька.

— Мама сказала, що ти — жінка з головою.

— То ти не бачив її у барі, — сказав ЕМО.

— Хоча я думаю, це не все, що в тебе... — хлопчина затнувся. — Я — Ілля. Я тебе читаю. І слухаю. Ну ти зрозуміла. ЕМО — бог. А ти — богиня.

— Він мій, — сказав ЕМО. — У тебе є Темо.

Ліна мимоволі усміхнулась, але й розслабилась. З такими вона вміла спілкуватись, принаймні тут весь лоск і пафос корпорації наче змивався на порозі, і атмосфера була дещо хаотична.

Ілля тим часом піднявся повністю і дивився на неї, як на чудо світу.

— Ходи вже, не залипай, — відштовхнула його дівчина з дуже дбайливо наведеними червоними стрілками.

— Це так гарно, — хмикнув ЕМО, хоча Ліна не була впевнена, що той мейкап для краси, а не просто для уваги.

— Я — Оксана, — представилась дівчина. — Якщо ЕМО почне лаятися на фразу «привіт, кицюню» — то я його навчила.

— Хороший апгрейд, — погодилась Ліна.

— Привіт, кицюню, — заявив ЕМО. Схоже, апгрейд спрацював не туди.

Одного з присутніх, мабуть, теж треба було апгрейдити: він не підвівся, вальяжно розвалився на кріслі і вивчав Ліну з ніг до шиї, нехтуючи обличчям.

— Він не такий придурок, — зауважила Оксана, помітивши, що Ліна примружилась і втупилась в цього типа, — як здається.

— А я думаю — такий, — проаналізував ЕМО. — Ми його звільнимо, коли станемо СЕО компанії, а не стажеркою.

Нахаба струснув головою, наче отямився, і нарешті представився:

— Я Марко.

І все. Далі витяг з-під клавіатури... пачку сигарет.

— В нас не можна курити, — зауважила Оксана.

— Це реквізит, — відповів той.

Тим часом ще одна дівчина сиділа півоберта, кивала головою і взагалі не зважала на інших. Причиною були великі навушники — схоже, вона навіть не помітила, що щось довкола змінилося. Нарешті ніби помітила тишу і звернені до неї обличчя, замріяно повела поглядом, зупинилась на незнайомому об'єкті — Ліні, кліпнула, як на ману. Тоді різко зірвала навушники і підскочила, як відмінниця на уроці.

— Я Сабіна! — вигукнула вона все ще ошелешено. — Я маю п'ять уточнень по розгортанню ЕМО, лист готовий, можу надіслати на пошту.

— А може, просто привітатися? — сказала Оксана, якій наче ставало соромно за інших.

Ліна подивилась на Темо. Йому соромно не було, явно насолоджувався. Сперся задом на найближчий стіл, схрестив руки і дивився, як на власноруч зібраний з різних континентів зоопарк. В який тепер додав і Ліну.

— Вітаю! — так само з готовністю вигукнула Сабіна. — Зараз перше питання: чому при розгортанні...

— Пізніше, Сабін, — втрутився Темо. — Ліна лише крок ступила в наш відділ.

— Тоді я повернусь до своїх моделей, — запитально глянула Сабіна.

Ліна кивнула і чекала, щоб їй пояснили, що робити далі. Та тут з-за дальньої перегородки винирнув ще один, розхристаний і з чимось на шиї, що мало би бути краваткою — але виглядало як мотузка, забута шибеником на власній шиї.

— Андрій, — гучно сказав він по складах, ніби непевний, що його зрозуміють. — Я вірю в енергію команди і силу ЕМО. Ми побудуємо екосистему, де не працюють, а створюють! Як весна.

ЕМО поклацав і заявив:

— Не можу зрозуміти, до чого тут весна.

— Андрій у нас поет, — пояснила Оксана. — Але всі його вірші — про весну. Вузькожанровий.

— Ааа, — полегшено сказав ЕМО. — Якщо поет, то нехай. Я не мушу розуміти поезію, особливо якщо вона ні в тин ні в ворота.

— Я радий познайомитися, — продовжував Андрій, хоча Ліна чекала, що він пірне далі писати про весну. — Твоя енергія, Ліно, вмикає нас на повну потужність, тому й ЕМО такий мислячий.

— Здається, в нього ще про енергію багато віршів, — сказав ЕМО.

Андрій трохи розчаровано подивився на Ліну.

— Ха! — сказав ЕМО. — Він не побачив у тобі вибухової енергії.

Усі замовкли.

— І що тепер? — спитав ЕМО. — Йдемо додому? Ми вже напрацювалися багато.

— Це твоя команда, — нарешті перервав німу сцену Темо. — Власне, моя, але ти маєш повну свободу дій у межах цього відділу. Вони мало не влаштували бійку вчора, говорячи про тебе.