Розділ 12

Ліна все ще крутила у голові думку про виділений під неї окремий проєкт цим хлопцем і щосили хотіла додому. Там було б краще про це подумати, зарившись у подушки, обговорити з ЕМО те, що йому можна казати. А може, і помріяти... Вона вже подумки й перенеслася у той затишний куток, та цей надокучливий Темо висмикнув із приємної реальності у цю, неприємну. Він підійшов до дверей і широко їх відчинив.

Якби Ліна так розкрила, двері б обов'язково вдарилися в стопор зі страшним бабахом і звернули б на неї увагу всіх цих людей. У Темо вони зупинилися за мить до катастрофи.

— Ходімо, облаштуємо твоє безпечне середовище.

Ха. Тут? Безпечне середовище? На сідалі посеред десятків пар очей? Вона раптом усвідомила найголовніше: просто не зможе тут працювати. І знала ж! Навіщо ходити, придивлятися, обговорювати. Вона не зможе! От і вся фініта.

Вона швидко вхопила навушник, прилаштувала у вухо і полегшено зітхнула, почувши ображене бурмотіння ЕМО:

— Я все чув. Ти ляпнула свою «курву». Молодець, нічого не скажеш.

— Мовчи.

Темо засміявся.

— Мені подобається, що ти прибираєш його на наш тет-а-тет. Менше мене лякаєш.

Знав би він, як сам її лякає. Але краще не знати.

— Здається, твоя особиста версія ЕМО відрізняється від нашої?

— Ну звісно, — Ліна вирячилась на нього. Він справді вважав, що вона віддасть власного ШІ?

— Ти собі нікого не знайдеш, — зітхнув ЕМО. — Ну чого ти витріщалась, як на загарбника. Він просто спитав.

— Поділись, — попросив Темо, дочекавшись нарешті, коли вона вийде.

— Це бета. Я не готова представити його назагал.

ЕМО засичав:

— А я готовий! Щоб мене не викидали з вуха на найцікавішому!

Темо повів її по гладкій підлозі між блискучими поверхнями. Цікаво, як в таких офісах з технікою безпеки, тут усе блистить і здається, що можна впасти на кожному кроці. І не буде навіть за що затриматись — руки сковзнуть. Ліна тихцем торкалася столів, вони були холодні, але на диво — не слизькі.

Коли траплявся вузький прохід, Темо спершу спробував пропустити її вперед, та, побачивши її погляд, пішов вперед сам і більше не пропонував.

Так було зручніше. Вона наче теліпалась за ним хвостиком, захована від цікавих поглядів попереду. Біля високих людей завжди зручніше — стаєш менш видимою.

Цікаво, яка ж у нього посада? Йому виділяють юриста, важливий проєкт, довіряють курувати перспективний напрямок, якщо не бреше. А він скаржиться на недостатню посаду. Амбітний.

Ліна теж була амбітна, хоча це слабо поднувалося з бажанням не виходити з дому і працювати віддалено. Якби не ЕМО, вона б ні за що не покинула шкаралупу. Треба послухати якихсь подкастів для зниження стресу у людних місцях.

Темо був як риба у воді. Як акула в ікрі. Йому з повагою кивали від усіх столів і кутків і усміхалися. Ліна зрозуміла, що він несе на собі ту свою усмішку, тому люди мимоволі й собі розтягуються.

Та коли вийшли з проходів у коридор, простору стало забагато. Ліна спробувала так і йти за спиною Темо, але ЕМО пригрозив скинути в мережу відео такого позориська, і вона пішла поруч.

І тут же з бокового коридору вийшла висока, значно вища за Ліну, дівчина у чорному гольфі, на якому аж сяяло розкішне біляве волосся і відкидало на бездоганно нафарбоване обличчя такі ж відблиски. Помітивши Темо, вона перебільшено красивим жестом відкинула волосся назад. І хоч коридор був достатньо широкий для п'ятьох, вона наблизилась по косій, сповільнилась і пройшла повз так, що рукою ледь торкнулася його по нозі.

ЕМО присвиснув.

Темо коротко кивнув, не сповільнившись, та по його обличчю пробігла трохи інша, задоволена усмішка. Хоча флірт був односторонній, дівчина була абсолютно впевнена у своєму шармі — і було від чого.

— Оце-то так! — оцінив ЕМО. Часом його чесність була зайвою.

Варто повернути власному ШІ трохи тієї улесливості, якою колись дратував джеміні. Щоб уникнути таких от ситуацій, коли посеред коридору твою самооцінку добиває ще й штука у вусі. Той джеміні вже би розповів, наскільки Ліна краща, гарніша, навіть вища і більш нафарбована. То був дуже приємний дурник.

— Поміняю тебе на джеміні, — сказала вона.

— Але пів року він шукав тебе, а не її, — відрізав ЕМО. — А я просто чесно реагую на візуал.

Крім надмірної відкритості та прозорості, дратували дисплеї — вони були повсюди. Тепер вона розуміла, про що казав Денис. Вони блимали, пульсували, вмикалися раптом поруч із тобою і починали крутити картинки космічного майбутнього. Вони з ЕМО в цьому гігантському Лабіринті зовсім губилися.

Зараз перед очима змиготіла фраза:

«ЛЮДЯНІСТЬ МАСШТАБУЄТЬСЯ»

Зовсім дурне гасло, але, здається, вони нарешті входили в зону ЕМО.

— Ось і ковчег для нашого єдинорога, — з гордістю сказав Темо.

— Буеее, — про всяк випадок сказав ЕМО.

Ліна розчулено погладила навушник: ЕМО тут точно подобалось, але він старався підтримати її, як міг.

Темо перекидався усмішками, словами, репліками то тут, то там. Йому не треба було навіть зупинятись — його всі бачили і вітали. Тут він був у себе вдома, як Ліна у своїх подушках і піцах.