Розділ 11

— Курва.

Темо, що мить тому примружено очікував, що буде далі, відкинувся в кріслі і коротко засміявся. Трохи з подивом, бо, мабуть, просто не звик чути таке від стажерок у цих стінах, але і форму, і зміст висловленої Ліною думки зацінив:

— Ефектно. Краще й не скажеш.

Ліна мовчала. А що тут, власне, додати? Вона вже пошкодувала, що викинула ЕМО, його базікання було б гарним фоном і вгамувало б тремор у всьому тілі. Ліна злісно глипнула на візаві. Щось спитати? Як? І що? Буде мовчати. Вона обережно, щоб обішлося без нових кульбітів, і собі сперлася на спинку, що доходила рівно до середини спини. Хто таке робить? Ні, хто таке купує?

Ті, хто хоче, щоб підлеглі перед ними звивалися, хапалися, почувалися по-дурному. Мабуть, у Темо крісло тільки на вигляд таке ж, а насправді міцніше і до підлоги прикручене.

Він спер лікті на стіл, підборіддя — на руки, і роздивлявся Ліну. Цікаво, а говорити хтось тут буде? ЕМО, як тебе непомітно запхати на місце у вусі?

— Я шукав тебе, — нарешті сказав Темо.

— Де?

— Як де? В тому барі, щосереди. Як домовлялися.

Вона ні про що таке не домовлялася, але сперечатись не стала. Намагалась тільки не вилупитися знову на нього, як баран на нові ворота, і не заціпеніти.

— Глибокі пошуки, — сказала Ліна. — Ага.

— А де би ще мав шукати? — підняв брови Темо. — Сталкерити? Я б легко дізнався, де ти живеш. Власне, й дізнався.

— Це взаємовиключні заяви.

— Що?

— Ти заперечуєш сталкінг і дізнався, де живу.

— А, — махнув він рукою. — Та то не зумисно. Ти з'явилась у профільному виданні, витріщалась на оператора на головній сторінці.

Та блін. Ліна ненавиділа той випуск. Власне, байдуже, як вона виглядає, але щоб так — вирячену і розхристану — виставили на обкладинку для гіків?

— Ти виглядала так само, як у мене вдома.

Чудово.

— Я завжди так виглядаю. Далі що?

— Я ж бачив твій навушник і твою розмову з кимсь непомітним. Ти сказала про ШІ. І тут такий випуск. Мені неважко було переконати керівництво, що ЕМО може стати нашим флагманом.

Он воно що.

— Он воно що, — сказала Ліна. — Вважаєш, я тобі винна? Я піду...

— Ні! — різко сказав Темо і випростався. — Твій ШІ справді найживіше, що є на ринку. І ми не можемо його упустити.

Ліна розгубилась. Вона не розуміла, її ображають зараз чи навпаки. Раптом стало ясно, що ЕМО дуже допомагав їй з людьми, а не просто смішив і повідомляв про чужі ерекції. А вона принесла його сюди, віддати цим акулам, як маленьку ікринку. Якщо втекти? Бігом, зірватись і драла. ЕМО в навушнику вимкне в телефоні ще до того, як дістанеться дверей, щоб він їм не дістався. Вдома візьме нарешті новий навушник, а то цей якось аж зносився.

Вона не зірвалася лише тому, що не була певна — як встати з цього сідала, щоб не носом у тверду підлогу.

Здається, Темо щось говорив, а вона дивилась і кивала — курва, він же думає, що вона все чула.

— І навіщо це все? — спитала Ліна, не розуміючи, чи вдале запитання поставила.

— Ти кинула мене. Самого. Ошелешеного, зачарованого. Втомленого. Пішла і все.

Боже, вона натрапила на самозакоханого альфу, до смерті ображеного тим, що від нього пішли і не повернулись. Відчув себе використаним. Чого вона полізла в той бар взагалі? Пів року тому одна помилка — і тепер будуть наслідки.

— А такого з тобою не може бути? — скривилась Ліна. — Ти не це... не переймайся. Справа не в тобі, а...

— ...а в мені, — продовжив Темо, знову засміявся і так і лишив усмішку на обличчі. Це найгірше, бо воно впливає на Ліну дивним чином.

Вона втупилась у стіл, конкретно на одинокий навушник. Той лежав посеред столу, як викинута огидними хазяями собака на лісовій дорозі. ЕМОООО, пробач. Ми полетимо у Болгарію, якщо захочеш, все зробимо.

— Таке може бути з усіма. Я кажу саме про тебе, — здалеку бубнів Темо, і Ліна тепер намагалася хоч трохи вловлювати сказане. Він і так вважає її божевільною.

Вона обережно відпустила край столу і склала руки на грудях. О, так краще. Хоч і тупо.

— Що ти хочеш? — суворо спитала вона. — Купити мого ЕМО?

Він не відповів. Тепер що, вона мусить говорити за двох? Або він вже сказав, чого хоче, а вона прослухала. І тепер він не знає, як ще пояснити дурепі.

— Або не купити, — спробувала вона вгадати. — Чи маєш для мене особливі умови? З огляду на твою надуману образу "кинутого"?

Його обличчя стало майже суворим, і він і собі склав руки на грудях, але тут же опустив і повернув на стіл. Незручно.

— Ображаєш, — відповів нарешті. — Це окремі проєкти. У тебе хороша розробка, і я на ній купу грошей зароблю. І ще виросту від куратора злючих стажерок до дорослої посади.

Останнє він сказав навіть різко. Так, чоловіче, ти, виявляється, вмієш і сердитися.

— І я, — відказала вона. — Зароблю купу грошей.

— Ти менше, — сказав він. Таким тоном він би замовив їй половину піци, а собі — цілу. Задоволеним.

— Ок. Але ж купу.

Він схвально кивнув.

А Ліна допетрала, що щойно її назвали "окремим проєктом" і взяли у розробку. Їх обох. Вони з ЕМО тепер у паралельних теках.