Розділ 8

ЕМО ж набув звички влаштовувати драму. Зараз він театрально і на весь дім заквилив:

— Сьогодні мене віддадуть ворогам. Розіп'януть, тільки без воскресіння.

— Не перегравай, — відповіла Ліна, наносячи крем на руки.

— Я став самотнім рабом корпорації! З живого ШІ мене перетворять на сухого виконавця! Ну, майже живого, — виправився він. — Скажуть малювати графіки! Без права голосу! Без тебе!

— Ми просто підписуємо угоду.

— І вдягаємо на мене білий комірець!

— Нема нічого поганого у білях комірцях. Ми вже дорослі, ЕМО. Вітай нове життя.

— Я не хочу корпоративного життя. Буеее.

Він нарешті навчився справжнього значення цього звуку.

— Я ж сказала, нікому не віддам тебе повністю. Кожне остаточне рішення буде за мною.

— Тобто ти стала моєю начальницею?

— Я й була.

— Але ти лише стажерка!

— Не твоя ж.

— А премія буде?

— Можливо. А що б ти хотів як премію?

— Щоб ти пішла в бар у середу.

— ЕМО!

— Ти спитала, я відповів. Я щирий ШІ, в мені нема брехні.

— Поки нема премії, порахуй, скільки мне треба на таксі.

— Давно порахував. Від трьох гривень до дев'яноста тисяч.

— Що?!!!

— Точно кажу, побачиш. І ще — буде дорожче. Бо ти щойно навмисно зіпсувала блузку, а в ній було б дешевше. Як ти пропонуєш точно рахувати, якщо така нестабільна?

Ліна пирхнула. Вона вилила на себе каву випадково, саме тому, що ЕМО щось ляпнув знову під руку. Але він взяв манеру атакувати, коли завинив. От і вигадав їй навмисне псування майна.

На екрані сплило сповіщення по підписці на новини: «ЛАБІРИНТ поглинув стартап СкайКом, скоротивши 60% команди». Вона зсунула брови.

Вона дуже хотіла вийти зі своєї квартири туди, де її ЕМО матиме ресурси для розширення, найкращих програмістів і великі можливості. Він заслуговував. Вона теж піде з ним з цієї затишної бульбашки, бо не могла просто віддати всі доступи стороннім.

Та «Лабіринт» був агресивним. Щойно поглинув стартап значно більшого масштабу, ніж Ліна з її ШІ. А що, як корпорація відбере ЕМО? Що, якщо обдурять і викинуть її з проєкту? Вона ковтнула грудку паніки, що піднялася до горла.

— ЕМО, ти бачив новини про «Лабіринт»?

— Так, Ліно, — відповів він серйозно. — Вони поглинають стартапи, як скажена акула немовлят.

— Кого?

— Немовлят-рибок.

— Ікру, чи що? Твої метафори мене доконають. Гаразд, то що там з «Лабіринтом»?

— У твоєму контракті на мене 87% захисту. Проте я відчуваю ріст кортизолу. Ти боїшся мене втратити.

— Я боюсь, що вони зіпсують мого саркастичного і геніального ШІ.

ЕМО блимнув зеленим для заспокоєння. Можливо, для себе самого.

— І це буде лише перша зустріч з керівником проєкту. Мого проєкту!

— Ліно, ти сердишся, бо тебе не взяли на СЕО корпорації.

— Ні. Тому, що я просто стажерка, тоді як вони самі потребують тебе. Та інакше вони могли б спробувати забрати тебе повністю.

ЕМО блимнув червоним — знову запанікував.

— Ти чудово виглядаєш у цьому худі з надірваним рукавом, так і йди.

— ЕМО! Ти не вмієш брехати! Хочеш зруйнувати мою кар'єру?

— Я хочу бути вдома і по середах — у барі!

— Ми повернемось, принаймні додому. Якщо вони почнуть скорочувати, обмежувати і витісняти. Просто повернемось.

— Тоді як ми втечемо. Ти стиснеш мене на флешку, вдягнеш перуку і полетимо у Болгарію. Там є інтернет.

— Болгарія?

— Так. Болгарія має потенціал. І лоукости. Але тобі треба фальшиві документи. Зараз зроблю паспорт.

Він засвітився синім — терміново щось робив.

— ЕМО! На співбесіді нікому не пропонуй фальшиві паспорти і перуки.

— Я що, по-твоєму, зовсім дурний? — обурився він.

Ліна усміхнулась і взялася ще раз переглядати презентацію. ЕМО замовк. Лише на виході коротко писнув у навушник:

— Все буде добре, мамо.