Яким був дядя Рома, тьоть Насть?

– Знаєш, зі сторони здавалося, що ви відчуваєте одне одного.

Тобі був рік, коли Рома прийшов знайомитися з нашою родиною. Твій брат на подвір’ї мучив котів, а ти смоктала соску на руках у Олі. Було так ніяково, папа, твій дідусь, сидів весь такий серйозний, було видно що Рома йому не сподобався. Наша бабушка соромила мене своїми жартами, а твій батько їй піддакував. Я намагалася якось розігнати цю атмосферу, але не сильно це в мене-то й виходило.

Ти завжди боялася незнайомців, але з Роми прямо очей не зводила, тим більше що він сів поруч з тобою і твоєю мамою. Було видно, що серйозність папи і твоя увага його вибивають із колії, він так розгубився! І тут ти вирішила його заспокоїти: незграбно підняла ладоньку з розчепіреними пальчиками до обличчя, згребла  свою соску і протянула Ромі. А він ще більше занервував: «Насть, что мне делать?». Це було так забавно, я почала посміюватися: «Що-що, бери. Вважай, що тест ти пройшов – вона тобі саме дороге віддала!». Папа перестав хмуритися, мама і твій батько підтримали мій жарт і до кінця знайомства за столом велася весела розмова.

Ти була його улюбленицею, а в мене в улюбленцях ходив твій брат. Не знаю, чому так. Може через те, що ви з Ромою народилися в березні, а ми з Владом в жовтні. Або тому що дитину протилежної статі хочеться балувати, а своєї – виховувати. Або ще чомусь. Але Ромі подобалося з тобою возитися…

– Мені дядя Рома також подобався. Тато сухарики і чіпси нам не купував…

– Кожен раз як він повертався з роботи, ти його зустрічала. Мить тому ти складаєш конструктор, а ось вже біжиш до хвіртки, яку відчиняє дядя Рома. При тому, паркан високий – не видно чи йде хтось по вулиці, чи ні, тим паче не видно з вікон будинку. А ти як знала, що він вже близько і бігла назустріч.

–...Не пам'ятаю такого.

– Так тобі всого чотири було, як він помер, звісно не пам'ятаєш.

В той день твоя мама пішла на роботу і вже збиралася йти в сестринську, коли побачила як його виносять з машини швидкої. Вона спочатку сумнівалася, лице лежачого виглядає трохи по-іншому, а в ного ще й голова травмована була... Оля спочатку не повірила і подзвонила мені. Спитала, де зараз Рома. Сказала не хвилюватися, зібрати його документи і швидко приїхати в лікарню… Боже, його вдарили ззаду по голові і відібрали все: гроші, сумку… Він так і не опритомнів. Ні в швидкій, ні в лікарні, ні після операції… Якби Оля тоді не подзонила мені, він по всіх списках пройшов би як невідомий і хто знає коли б я його знайша…

– Я мала була, не розуміла чому ви зі мною не розмовляєте, а тільки плачете і часто кудись уходите. Я чула з ваших розмов з мамою, що щось трапилося з дядь Ромою, але що з ним і коли він повернеться…

Пам'ятаю, я тоді взяла червоний олівець і вирішила написати вам листа. Думала, що раз поговорити не виходить – так хоч напишу. З першого разу написати не вийшло, я розірвала листок навпіл і почала спочатку: «Що з дядьою Ромою… Розкажіть мені, а то я таке вам влаштую…».

Я чекала вас під хвірткою і навіть встигла обскубати кілька ваших роз. Коли ви зайшли, ви так плакали що мене навіть не помітили. Я тоді не змогла вам віддати того дурного листа, я подумала яку маячню я написала, а потім порвала і викинула той папірець в смітник.

Саме так мені запам'ятала його смерть. А ось похорони…

– Ви тоді гостили у Березівських, вони забрали вас до себе на пару днів.

– А, да, було-було. Антону тоді півтора роки було, ми з Владом його розважали як могли… Тьоть Насть, тільки не ображайтеся, але… Чому ви більше ні з ким не зустрічалися? Через Антона? Вам не хотілося знову починати з кимось стосунки?

– …Доцік, знаєш, дядя Рома був не ідеальним. Він курив, на роботі в нього була невисока посада, він не сильно ладнав з твоїм дідусем… Але коли він перемішував «Мімозу» щоб намазати її мені на бутерброд, коли він до четвертої ранку, проводив мене після побачення додому, коли я проснулася в роддомі від наркозу, а він кричав мені у вікно «Настася, у нас сын!»… Він зміг зробити мене щасливою, розумієш? Він так на мене дивився, що поруч з ним я відчувала себе найкращою і найбажанішою жінкою в світі. Я почувала себе коханою… І тільки завдяки йому я стала такою, якою ти мене знаєш. Він подарував мені впевненість у собі, з ним я стала сильною!..

Не те щоб мені не хотілося нових стосунків, мене запрошували на побачення, просто… В мого сина один батько. І хоча Рома в очах інших міг бути далеким від ідеалу, в його очах ідеалом була я. Таке не забувається. Кращого за нього я не зустріла, а гіршого мені не треба…

– Знаєте, тьоть Насть, тоді, в якусь з ночей в гостях у Березівських, мені наснився сон: дядь Рома стояв на кухні нашого старого будинку. Я була така рада: «Ти прийшов, ти повернувся?». А він і каже: «Мне надо кое-куда сходить, ты останешься дома одна. Закрой за мной двери». Я була така мала, щеколда була якраз на рівні моїх очей. Я її задвинула, дядь Рома перевірив чи замкнулися двері і перед тим як піти попередив: «Не открывай незнакомцам, я скоро вернусь». Він пішов, а надворі почався дощ… До сих пір не розумію, що цей сон означає. Як ви вважаєте? Тьоть Насть?

– …Він пішов, доць. І попросив закрити за ним двері.