Розділ №27. Обіцянка

Тиша в капсулі здавалася майже фізично відчутною — густою, як міжзоряний газ, і важкою, як свинець. Я сиділа на задньому сидінні поруч із Пейн, чия голова безсило похилилася мені на плече, поки її очі не змикаючись пропалювали спинку переднього крісла. У тьмяному світлі приладової панелі оброблені медиками садна на її обличчі виблискували вологою від антисептичного гелю. Червоні синці, що розквітали на її порцеляновій шкірі, яскраво виділялися, приковуючи до себе увагу.

Я дивилася на Пейн та не могла відвести від неї погляду. Кожен її переривчастий подих відгукувався в моїх легенях гострим болем. Й навіть виновок чергового медика, що все “нормально, наскільки це можливо” не рятував. У голові все ще гуділи нескінченні питання офіцерів, спалахи камер, що фіксували докази насильства, монотонний голос робота-діагноста. Цього покидька подали в розшук, але Старлайт був занадто великим, щоб його знайшли моментально, тому як і завжди в подібних ситуаціях все затягувалося. 

Брайт мовчав, зосереджено вдивляючись у нічну магістраль станції. Його профіль, висічений із темряви, здавався незворушним, але я бачила, як напружено пульсує жилка на його скроні. Після моїх довгих і плутаних пояснень у медпункті, Пейн більше не втрачала свідомість від одного його вигляду. Навпаки… Вона тепер стежила за кожним його рухом із якоюсь відчайдушною надією. Він, зі своєю монументальною силою та холодною зброєю на поясі, став для неї єдиним нерухомим об’єктом який вистояв у світі, що знову  розлетівся на друзки. 

— Їй не можна повертатися назад, — нарешті порушив тишу Брайт, перевіряючи пасок безпеки на Пейн через дзеркало заднього виду. Він все ще боявся її злякати й на мій подив поводився ніби це була маленька дитина. — Я можу забрати її на “Титаніум”. Туди неможливо пробратися без особистого коду доступу капітана або прямого наказу штабу. Там вона буде у повній ізоляції. Але…

— Відвезіть нас, будь ласка, до мого дому, — м’яко перебила я його, обережно поправляючи ковдру на плечах дівчини. Брайт різко кинув на мене погляд через плече. — Закинути її зараз у нове місце, до незнайомих істот та сталевих коридорів корабля — було б занадто жорстоко. Вона нікого там не знає. А у мене в боксі є система цілодобового нагляду, базовий набір ліків, і, що найважливіше — там можна просто спокійно прийняти душ і відчути себе людиною. Міс Пейн… — я нахилилася до її вуха, стишуючи голос до шепоту. — Ви не проти пожити певний час зі мною? У мене доволі велике ліжко, диван і потужна система безпеки. Що скажете?

Пейн повільно блимнула очима, все ще під дією добрячої дози заспокійливого. У глибині її зіниць все ще хлюпав первісний жах, але коли вона подивилася на мене, а потім на спину Брайта, що закривала собою весь передній огляд, її погляд став трохи усвідомленішим. Ніби вона тільки увімкнулася в нашу розмову. Можливо, воно й на краще. 

— А якщо він увірветься й до вас…? — прошепотіла вона рівним голосом так, що я ледь розібрала слова. — Він ніколи не зупиниться. 

— До мене так просто не забратися, Пейн. Та й з вікна не вистрибнути — у мене не перший поверх і навіть не другий. Якщо він спробує, то він просто розіб’ється об технічні мости нижніх ярусів, — я спробувала посміхнутися, хоча серце обливалося кров’ю. — Трохи відпочинете, приймете душ, змиєте з себе цей жахливий день. Поїсте і просто заснете в спокої. Я залишатимуся поруч, щоб ви не турбувалися, й  не дозволю йому навіть дихнути у ваш бік. Що скажете?

— …добре, — нарешті видихнула вона, заплющуючи очі й відкидаючи голову на спинку. Її очі моментально посоловіли й з кожним наступним рухом здавалося, що цей діалог відібрав у неї всі  залишки сил. 

У салоні знову повисла тиша. Брайт не став сперечатися, просто стиснув кермо так, що шкіра на пальцях напружилася, та мовчки змінив маршрут на навігаторі. Капсула плавно пірнула в один із преміальних житлових тунелів, де світло було м’якшим, а патрульних дронів — більше.Я не знаю коли саме, але Пейн заснула, стискаючи уві сні мою руку так, ніби це був рятувальний круг.  І я була вдячна капітану за те, що він не сперечався зі мною в цей момент, а дозволив самій прийняти рішення. Так, можливо на його кораблі було й безпечніше, але десятки незнайомих прибульців могли викликати в неї ще одну панічну атаку. Тому я обрала найкращий варіант зі всіх. 

Варто було нам зупинилися біля мого дому, як Брайт вийшов з капсули та знову підхопив її на руки — так само легко, як і в тому розгромленому боксі. Цього разу вона навіть не розплющила очей, лише інстинктивно вчепилася в лацкан його важкого кителя, ховаючи обличчя на його грудях. Брайт на мить завмер, ніби цей маленький жест довіри став для нього несподіванкою, а потім рушив до ліфта. Всю дорогу до мого боксу, ми мовчали. І навіть тоді, коли він обережно вклав її на моє ліжко та сунувся за мною на кухню, він все ще не дозволяв собі нічого сказати. В повітрі відчувалася напруга, тому я вирішила перервати тишу першою.

— Що не так…? — запитала в нього, заливаючи гарячою водою кубик пресованої кави. Він миттєво розчинився, залишаючи у чашці стандартний напій для Старлайту, який я підсунула своєму рятівнику. — Кажіть. У вас на обличчі занадто гарно видніються субтитри.  Що вас непокоїть?

— Ви, — спокійно вперся він своїми величезними очима в моє обличчя. — Мене турбуєте ви, міс Еверлін, і ваша безпека. Як часто у вас трапляються подібні ситуації, в яких ви ризикуєте своїм життям?

— Час від часу, — ні краплі не збрехала. — Космос — жорстока річ. Кому, як не вам про це знати. Сотні різних планет, прибульців та форм життя. Трішки небезпеки — цілком нормально для подібного  місця. 

— Трішки небезпеки — це коли у вас перегорів запобіжник у кавомашині, — відрізав Брайт, навіть не торкнувшись чашки. Він зробив крок вперед, і простір моєї затишної кухні раптом змалів до розмірів кабіни пілота. — А те, що я бачив сьогодні — це переслідування. Ця людина не просто зла, вона методична і що найпаскудніше — розумна. А ви зараз стали перешкодою для нього й автоматично перетворилися на другу ціль.