Старий

Єдиним звуком на все, здавалось би, безмежне поле, було тільки гудіння двигуна мотоцикла, що колесив по землі, яку вже не так яскраво освітлювало сонце, що, наче під дією земного тяжіння, наближалось до горизонту. Вершницею того залізного коня виявилась доволі молода і тендітна дівчина із миловидним личком, блакитними очима та чорним волоссям, котре розвівалось на вітрі. Одягнена вона у чорний капелюх із широкими крисами, білу сорочку і чорна спідниця, що не досягала колін. Взута у такого ж кольору чоботи, котрі також не досягали колін, роблячи їх відкритими. Вона вдивлялась у далечінь, сподіваючись побачити там якесь місто, село або ж якийсь хутір, аби зостатись там переночувати, не хотіла спати на твердій землі. Хоч минулої ночі їй таки пощастило, трапився їй якийсь покинутий старий дерев’яний сарай. Але заснути довго не могла, оскільки постійно боялась, що хтось, чи щось прийде в місце її ночівлі та вчинить з нею вкрай неприємні речі. Дівчина вслухалась до кожного звуку, до кожного подуву вітру, до кожного далекого гавкоту якогось собаки, та все більше боялась. Їй вчувались якійсь кроки, голоси, але, на щастя, все це виявилось лиш тільки грою її уяви та страху. При цьому в її голові, чи не кожну хвилину, зринала думка, що до біса всі ці мандри, лиш наступить день, вона рушить назад. Лишень під ранок коли, здавалось би, все заспокоїлось, таки дозволила сну оволодіти собою.

Не дивлячись на важку ніч, де так нічого й не сталось, та на роздуми про повернення, після незначних роздумів, поїхала не туди звідки прибула, а туди, у невідомий їй вперед, сподіваючись на більш спокійніше середовище.

Їдучи так цілий день, дівчина постійно з надією вдивлялась у далечінь, сподіваючись побачити якийсь населений пункт. Та бачачи поле, поодинокі і не тільки дерева, кущі,, разом із розчаруванням, відчувала здивування, невже світ справді настільки порожній, як їй раніше розповідали? Де ділись всі люди, міста, села? Невже покинутий сарай це єдине, що їй вдасться побачити тут?

Та навіть той самий сарай був для неї врази кращим варіантом, аніж відкрита місцевість, де їй доводилось би провести ніч. Знову, вже перед заходом сонця, дівчину навідували думки про те, що варто розвертатись і їхати назад. Але на разі це не мало ніякого сенсу, оскільки все-рівно ніч застане її серед поля. Навіть до того сараю не зможе доїхати ще до того, як стемніє. Тож єдиним варіантом для неї , це продовжувати свій шлях вперед, та надіятись на те, що на горизонті виросте якийсь населений пункт, де таки знайде хоч якийсь нічліг. Та й, можливо, підкріпитись якимись харчами, позаяк її припаси вже почали закінчуватись. Все-таки важко бути юній дівчині настільки далеко від дому, посередині великого невідомого місця.

Проїхавши ще трохи, бачила ліворуч від себе, як сонце вже наполовину зникло за горизонтом вже справді почала хвилюватись, що ніч доведеться провести на голій землі. Але лиш про це подумала, як таки помітила будинок і вже радісною та легенькою посмішкою на вустах додала газу та стала наближатись до нього.

Ще не встигши наблизившись, з відстані помітила, що над дверима висить табличка, котра освітлена двома ліхтарями, де писало: "Постоялий двір". Це ще більше втішило її, оскільки там таки зможе нормально переночувати, не мучитись через тверду поверхню, не боячись, що хтось натрапить на неї і вчинить щось вкрай неприємне. А найкраще те, що там таки отримає можливість нормально помитись. Крім того там стояв простенький віз із запряженими двома кіньми, а це означало, що кілька відвідувачів там точно є.

Коли вона доїхала до будинку, звідти вже вийшов один чоловік, котрий зустрів її. Це не дивно, оскільки звук двигуна чутно на велику відстань, особливо враховуючи те, що більше ніщо не лунало так голосно. Дівчина зупинилась, спитала, чи приймають у них постояльців.

- У нас є кілька вільних місць, - весело мовив він, а потім, посміхаючись, додав. – Спеціально для такої красуні.

Від цього вона також сором'язливо посміхнулась, але нічого не сказала. Злізла із мотоцикла, прислонивши його до будинку, рушила за чоловіком до середини. Там потрапила відразу ж у хол, де перебувало кілька столів, більшість із яких порожніли. Лишень за одним із них сиділо ще троє чоловіків: двоє доволі кремезних, а один стандартної статури, грали у карти. Варто лишень з'явитись мандрівниці, як вони відклали свою гру, спрямували всю увагу на неї. Дівчина ж не дивилась на них, рушила відразу до прилавку, аби зареєструватись.

За ним сидів доволі похмурий і непривітний чоловік, котрий дістав невеличкий блокнот, взяв ручку, очікуючи, коли дівчина повідомить про те, на скільки збирається тут залишитись.

- Мені лишень до завтрашнього дня. Вирушу як прокинусь.

- Вечеряти будеш? - спитав він, паралельно записуючи почуту інформацію.

- Так. А ще сніданок підготуйте. Також я б хотіла помитись.

Чоловік кивнув, мовчки продовжуючи писати. Поки він це робив, дівчина звернула увагу на невеличкий пістолет, котрий мирно лежав на прилавку.

- Це для захисту? - поцікавилась вона, на що той чоловік просто кивнув. Їй подумалось, що він якийсь доволі малий, навряд чи ним можна завдати сильної шкоди. Але більше нічого не говорила, вважаючи всі подальші слова безглуздими.

Чоловік згорнув блокнот, дістав ключ і вручив його мандрівниці. Інший чоловік, який її зустрів, люб'язно запропонував провести її. Вдвох вони рушили довгим коридором, вздовж якого розташовувались кімнати для постояльців. Але перед тим як зайти на них, чоловік вказав на одні двері та мовив, що саме за ними знаходиться ванна.